Протягом останнього десятиліття сільське господарство України характеризується періодичною нестабільністю, що, в свою чергу, відобразилось в розповсюдженій думці, що ринкові механізми не діють на продовольчому та сільськогосподарському ринках. Така недовіра до "невидимої руки" призвела до неодноразових спроб стабілізувати ціни та підтримати доходи сільськогосподарських виробників через різноманітні ринкові інтервенції, більшість з яких, в решті-решт, залишились неефективними. Після загибелі посівів від заморозків у 2003 році, коли врожай пшениці зменшився на третину в порівнянні до середнього врожаю, були докладені значні зусилля з метою державного контролю за цінами на сільськогосподарську продукцію. Головним інструментом у досягненні цієї мети є запровадження мінімальних цін разом із значними інтервенційними закупками більшості важливих сільськогосподарських товарів.
В цій роботі ми досліджуємо можливі наслідки запровадження таких мінімальних цін в сільському господарстві та продовольчому ринках України на виробництво, доходи виробників, торгівлю, та загальний добробут. Розрахункова частина аналізу виконана за допомогою Регіональної Секторальної Моделі Сільського господарства України (РчАБМи). Дана модель аналізує наслідки різноманітних політичних дій в галузі сільського господарства та переробної галуззі. Наші експериментальні дані свідчать про те, що використання мінімальних цін несумісне із позиціюванням України як чистого експортера сільськогосподарської продукції та намаганням приєднатися до СОТ. Також така інтервенційна система буде значним тягарем для споживачів та державного бюджету.
