Друк

Анонс

Вхід на сайт


Архів 2000

  • 12.10.2000

    Україна як газовий міст до Європи? Економічні та геополітичні роздуми

    (Код:3)

    Транзит газу є досить болючим питанням, особливо у такому схильному до криз регіоні, як колишній Радянський Союз. Стратегічні ігри та геополітичні питання, здається, домінують над "чистою" економічною теорією, коли йдеться про визначення плати за транзит, потужності, інвестиційні проекти і тому подібне. Приватизація та дерегуляція також є досить болючими питаннями. Тому може виглядати дивним, що серед політичного, економічного та соціального неспокою пострадянського перехідного періоду процес транзиту газу з Росії до Центральної та Західної Європи продовжується досить рівномірно, а об’єми навіть збільшилися. І справді, останні контракти і економічні прогнози передбачають збільшення ролі російського газу на західноєвропейському ринку, який постійно розширюється.

    Україна є стратегічно важливою ланкою у цих відносинах. Донедавна вона мала монопольне право на транзит газу до Центральної та Західної Європи і Балкан, впливаючи на обсяги і ціни. Газ також відіграє домінуючу роль у розвитку української економіки, доходи від його транзиту являють собою майже 10% загальних доходів від експорту. Між тим швидкі гроші, що можна заробити в цьому секторі значною мірою сприяли створенню загального клімату пошуку ренти та корупції, що позбавило урядовців усякого бажання добровільно віддати цей дармовий шматок і знайти для нього ефективне корпоративне управління. Хоча за перші десять років незалежності в газовому секторі відбулось лише декілька змін, потреба у трансформації функціонування газотранзитної діяльності для України стає дедалі актуальнішою:

    1. Технічний стан газопроводу оцінюється як дуже незадовільний. І справді, недостатні інвестиції протягом останніх десяти років починають давати результати - чи то у збільшенні споживання компресорного палива, чи у проблемах з корозією. За оцінками дефіцит капіталовкладень тільки для системи транзиту коливається у межах від 0,5 до 2,0 мільярдів доларів США.
    2. Питання боргу України перед Росією за несплачені енергоносії дедалі більше ставить під загрозу незалежність країни, й як результат незалежність газового сектору. На середину 2000 року заборгованість перед Росією сягла величини 1,4-2,0 мільярдів доларів США. Росія все активніше проводить лобіювання в напрямку отримання українських активів у рахунок погашення боргу, намагається отримати право власності на транзитний трубопровід та два стратегічні підземні сховища.
    3. Після кількох невдалих спроб збільшити прозорість вертикально інтегрованої державної газової монополії "Нафтогаз України" (колишній "Укргазпром"), уряд нині шукає вирішення проблеми інформаційної асиметрії і отримання більшої частини прибутків цієї компанії. Розглядається кілька варіантів такого вирішення проблеми, такі як приватизація Укртрансгазу, яка насправді є дочірньою компанією Нафтогазу, або надання довгострокової концесії на експлуатацію транзитного трубопроводу (скоріш за все, іноземній компанії).
    4. Прокладення північних шляхів з Росії через Білорусь до країн Європейського Союзу, після тривалого повільного прогресу нині, здається, набирає швидкості - будівництво нового трубопроводу "Ямал-1", що з’єднав Білорусь (Мінськ - Несвіж) з Польщею (Кондраткі - Влоцлавек) було завершено у листопаді 1999 року. Протягом 3-х років планується збільшити його потужність з нинішніх 10 мільярдів кубічних метрів до 28, а пізніше і до 58 мільярдів кубічних метрів. Наступним кроком у процесі обходу України стане трубопровід "Ямал-2", що сполучатиме Кондраткі (Польща) з Велке Капусани (Словаччина) і там з’єднуватиметься з основною трасою (трубопроводу "Дружба", див. Рис.1). Такий розвиток подій ще більше ускладнює українську позицію під час переговорів, а значить і загрожує її майбутнім прибуткам від транзиту газу.

    В цьому розділі аналізуються перспективи транзиту газу для України , беручи до уваги нинішній розвиток подій і можливу зворотну реакцію Росії та Західної Європи. Наша гіпотеза є наступною: якщо Україна дуже швидко не забезпечить стабільні та надійні засади транзиту газу через свою територію, вона втратить значний сегмент своєї нинішньої частки ринку та прибутків від транзиту газу між Росією та Центральною і Західною Європою.

    Розділ побудовано таким чином: в пункті 2 йдеться про поточний стан українського транзитного трубопроводу з технічної, економічної та політичної точок зору. Ми обговоримо питання витрат, додаткових потужностей, необхідних інвестицій та оцінимо прибутки від монопольного транзиту газу в 1999 році. В пункті 3 розглядається аналітична основа для передачі у концесію української Міжнародної Системи Транзиту Газу (МСТГ) для українського або іноземного оператора, що обговорюється останнім часом. Беручи до уваги негативний досвід з контрактами на управління, отриманий в Казахстані, наводиться кілька пропозицій щодо загальної схеми побудови такої концесії. Основним елементом у вирішенні цього питання є вартість трубопроводу, стосовно якої ми пропонуємо кількісні оцінки. Нарешті, в пункті 4 ми розглядаємо можливі варіанти дій зовнішніх коаліцій стосовно української газової промисловості, включаючи роль Білорусі як конкурента на "ринку" транзиту. Висновки буде сформульовано у пункті 5.

Поділитися:
Powered by

Activemedia
© 2020
Інститут
економічних досліджень
та політичних консультацій
адреса:
Рейтарська 8/5-А,
01054 Київ, Україна
тел.:
+ 38 044 278-63-42
+ 38 044 278-63-60
факс:
e-mail:
+ 38 044 278-63-36
institute@ier.kyiv.ua
Використання матеріалів сайту дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на www.ier.com.ua