Сільське господарство та торгівля сільськогосподарською продукцією відіграють важливу роль в українській економіці. Уряд України розглядає сільське господарство як стратегічний сектор, що потребує значної державної підтримки. Але дев’ять років втручання в радянському стилі в сільське господарство вилилися у величезні збитки сільськогосподарських товаровиробників і суспільства в цілому. Політика самозабезпечення, значні бар’єри в зовнішній і внутрішній торгівлі продукцією сільського господарства та засобами виробництва, разом із втручанням Уряду в агробізнес та відсутністю ринкових інституцій призвели до стагнації сектору.
Торговельна політика будь-якої країни має вирішальний вплив на те, як цінові сигнали зі світового ринку передаються на внутрішній, і, таким чином, суттєво впливає на ефективність використання внутрішніх ресурсів країни та її здатність використовувати свої порівняльні переваги у зовнішній торгівлі. Для того щоб забезпечити адекватну передачу цінових сигналів на внутрішній ринок, країна має бути повністю інтегрованою до системи світової торгівлі. Членство в Світовій Організації Торгівлі (СОТ) є важливою і навіть необхідною умовою досягнення цієї інтеграції.
Україна подала офіційну заяву про намір приєднатися до СОТ в листопаді 1993 року. Перша зустріч Робочої групи по приєднанню України до СОТ відбулася в лютому 1995-го. На початок 2000-го, після шести зустрічей Робочої групи, здається, що Україна все ще дуже далеко на шляху до членства в СОТ.
Метою цього дослідження є намір перевірити сумісність заходів сучасної аграрної політики України з правилами та “духом” вимог СОТ, а також запропонувати рекомендації для спрямування аграрної політики України у ринково орієнтоване та ліберальне русло. На початку роботи подається стисле представлення СОТ, аналіз переваг від членства України в СОТ та поточного стану зусиль України щодо приєднання до СОТ. У другому розділі роботи в представлені основні елементи Угод про сільське господарство та про санітарні і фітосанітарні заходи, підписаних на Уругвайському раунді переговорів СОТ, а також основні недоліки цих Угод та ті зміни, яких можна очікувати від наступного, Міленіум-раунду переговорів СОТ. У третьому розділі представлений аналіз заходів сучасної аграрної політики України та їх відповідності вимогам СОТ. У цьому розділі аналізуються також особливості приєднання країн з перехідною економікою до СОТ та підготовка України до Міленіум-раунду переговорів СОТ. В четвертому розділі наведені політичні рекомендації щодо полегшення приєднання України до СОТ.