Лібералізація інфраструктури є проблемним питанням як для розвинених країн, так і для країн, що розвиваються. Крім “звичайних” проблем залучення приватного сектору та ефективного ціноутворення для галузей інфраструктури країн з перехідною економікою можна згадати, щонайменше, ще три проблеми. По-перше, інвестиції в інфраструктуру та формування інституційного середовища були здійснені не зважаючи на економічну ефективність. Встановлення цін, які не покривають витрати, неефективне управління та непрозорість прийняття рішень - це лише деякі проблеми, що можуть бути згадані в цьому контексті. По-друге, повне домінування державної власності в секторі сприяло підміні регулюючого середовища адміністративним контролем над підприємствами. Спотворені інституційні структури в Україні, що утворилися, замкнулися на собі та перетворилися на самодостатні. По-третє, патерналістська природа системи соціального захисту перетворила ринки інфраструктури на канали, через які здійснювалися соціальні трансферти. Таким чином, реструктуризація галузей інфраструктури перетворюється на надзвичайно важливу проблему, що вимагає постійного та надійного моніторингу, який би надавав цілісну картину, а не окремі її фрагменти. Врешті решт, в Україні мають використовуватися нові регуляторні моделі, які сприяли б розвитку конкуренції у нещодавно монополістичних секторах.