У спокійні часи багато хто дивується, навіщо центральні банки, особливо на країнах, ринки яких знаходяться у процесі становлення, утримують великі обсяги офіційних резервів. Основним аргументом є існування (альтернативних) видатків таких накопичень. Проте за часів фінансової кризи вигоди від утримання офіційних резервів стають очевидними. Резерви допомагають абсорбувати зовнішні шоки, що зменшує вірогідність негативних наслідків від їх настання.
Основною метою цієї статті є оцінка рівня адекватності офіційних резервів в Україні. Зробивши огляді відповідної теоретичної та емпіричної літератури, ми обрали три стандартних критерії для такої оцінки: «класичний» критерій покриття імпорту, що базується виключно на зовнішній торгівлі; критерій Гвідотті-Грінспена (Guidotti- Greenspan), що приділяє увагу короткостроковим зовнішнім зобов’язанням країни; та критерій Війнхолдса-Каптейна (Wijnholds-Kapteyn), який був розроблений з метою включення в розгляд важливого феномена «внутрішньої» втечі капіталу, тобто конвертації резидентами національної валюти в іноземну.
Після пояснення економічного значення обраних критеріїв, ми застосували всі три критерії до України. Станом на кінець другого кварталу 2009 року обсяг офіційних резервів в Україні становив 27,3 млрд. дол. США. Цього достатньо для покриття 5,6 місяців майбутнього імпорту, в той час коли граничне мінімальне значення цього критерію дорівнює 3 місяцям. Проте обсяги резервів є недостатніми для протистояння фінансовим шокам, особливо якщо вони доповнюються внутрішню втечею капіталу. Обидва критерії (Війнхолдса-Каптейна та Гвідотті-Грінспена), що використовуються при визначенні адекватності резервів у цьому випадку, є нижчими за відповідні граничні значення.
Щоб краще протистояти зовнішнім шокам, Україна має розв’язати проблеми як з боку попиту, так і з боку пропозиції офіційних резервів. Зі сторони пропозиції, Україна безперечно потребує більше резервів. Продовження співпраці з МВФ та отримання четвертого та наступних траншів мають критичне значення для України. Що стосується економічних заходів, для збільшення резервів влада має проводити агресивнішу політику щодо проведення структурних реформ, залучення ПІІ, приватизації та сприяння експорту.
Зі сторони попиту, НБУ має проводити чітку монетарну політику, спрямовану на скорочення пропозиції грошей, таким чином стримуючи внутрішню втечу капіталу. Також, структурні реформи поряд з стабілізацією макроекономічної ситуації мають покращити рейтинг платоспроможності країни і, таким чином, знизити попит на резервні активи. Знов ж так, особлива увага має бути приділена продовженню співпраці з МВФ, як центральному елементу макроекономічної політики.
