Україна знаходиться в економічній залежності від імпорту природного газу з Росії. Це дозволяє Росії довільно встановлювати ціну чи попит на газ в обмін на економічні (і політичні) поступки. У минулому Україна була в змозі використовувати свою роль провідної транзитної країни євразійського газу до Європи з метою ведення переговорів щодо отримання відносно помірних цін. Але сьогодні ця роль зникає. Після завершення перших двох гілок Північного потоку 64% експорту газу до Європи може здійснюватись в обхід України. Якщо ж Південний потік або наступні дві гілки Північного потоку будуть завершені, Україну буде можливо обійти повністю. Відповідно, Україна може вибирати одну з трьох стратегій:
Стратегія №1: Сплачувати дуже високу ціну за природний газ (у розмірі 400-500 дол. США за тис. кубометрів в поточних ринкових умовах)
Стратегія №2: Отримати нижчі ціни в обмін на політичні та економічні поступки
Стратегія №3: Знижувати ціни на імпортний газ за рахунок скорочення своєї залежності від газу в односторонньому порядку
В цій роботі ми розглянемо основні техніко-економічні варіанти зменшення такої залежності, які, таким чином, є необхідними для імплементації Стратегії №3. Конкретніше, ми будемо розглядати три можливості: і. Диверсифікація поставок газу, іі. Збільшення обсягів внутрішнього видобування, ііі. Скорочення попиту на газ. Ми проведемо кількісну оцінку окремих варіантів з точки зору доступних обсягів газу, потреби в інвестиціях, змінних витрат та часу, необхідного для їх реалізації (див. описову таблицю на наступній сторінці).
Очевидно, що реалізація всіх наявних можливостей незалежно одна від одної не є виваженим рішенням, оскільки сукупний обсяг постачання газу буде істотно перевищувати попит в Україні, і витрати, необхідні для здійснення багатьох з варіантів є досить значними. Це означає, що простий підхід «все вище перелічене» (тобто, що означає імплементацію всіх варіантів одночасно без врахування взаємозалежностей) не є економічно доцільним. Отже, Україна повинна визначити оптимальний портфель варіантів в умовах політичної, технічної і економічної невизначеності. Вибір часового горизонту також важливий, так як деякі з варіантів можуть бути реалізовані швидко, в той час як інші можуть потребувати до десяти років.
Приватний сектор може взяти на себе фінансування (часто) значних інвестиційних вкладень. Проте, приватні інвестори вимагають чіткої визначеності уряду стосовно постачальників і цінової стратегії. Підвищення прозорості ціноутворення на імпортний газ та газ внутрішнього видобутку на основі попиту і пропозиції дозволить істотно зменшити політичні/регуляторні ризики для інвесторів. З іншого боку, мінлива стратегія отримання цінових знижок в обмін на певні поступки змушує приватних інвесторів утримуватися від здійснення інвестицій. І без прозорого та недискримінаційного доступу до інфраструктури інвестиції також будуть неможливими.
У деяких випадках, інвестиції, які є вигідними для України не будуть здійснюватися приватними компаніями. Наприклад, інвестиції в нову інфраструктуру імпорту газу (ЗПГ або трубопроводи) можуть допомогти створити конкуренцію на ринку імпорту газу в Україну і, таким чином, змусити діючого постачальника знизити ціни для того, щоб зберегти свою частку на ринку. Це може бути надзвичайно вигідним для України, але, водночас, інвестиції в нову інфраструктуру для імпорту газу можуть бути невигідними з економічної точки зору. Отже, приватні інвестори будуть в кращому інвестувати в недостатньому обсязі, якщо вони не отримають правильних стимулів (наприклад, у вигляді опціонних контрактів з урядом).
