Друк

Консультативні роботи

  • 01.09.2014

    Сектор машинобудування в Україні: стратегічні альтернативи і короткострокові заходи з огляду на припинення торгівлі з Росією

    (Код:PP_02_2014)

    Україна зіткнулася із можливими значними перебоями у торгівлі з Росією у зв’язку із нинішньою політичною напруженістю. Сектор машинобудування є найбільш залежним від російського ринку збуту серед всіх секторів економіки України, експортуючи 32% випущеної продукції до Росії. З цієї причини, дана робота фокусується саме на цьому секторі.

    Сектор машинобудування є основним компонентом більшої за розміром переробної промисловості, внесок якого до валової доданої вартості у переробній промисловості становить 25% і, в свою чергу, біля 3,5% до валового внутрішнього продукту України. Він складається з шести підгалузей. 51% продукції виробляється трьома підгалузями, пов’язаними з сектором транспорту, а саме залізничним, авіаційним/суднобудівним та автотранспортним машинобудуванням. Виробництво машин та устаткування загального призначення, а також виробництво електричного устаткування також є відносно великими підгалузями машинобудування, внесок яких до загального випуску сектору машинобудування становить 27% та 16%, відповідно.

    Можливість в значній мірі втратити доступ на російський ринок може досить важко вразити сектор, особливо через низьку диверсифікацію експорту та продуктивність в більшості підгалузей. Найбільша підгалузь, залізничне машинобудування, продає 82% від загального обсягу випуску до Росії та на внутрішньому ринку України. Продуктивність праці в машинобудуванні складає лише дві третини від аналогічного середнього показника по країні, що свідчить про дефіцит капіталу і технологій, а також можливі проблеми з конкурентоздатністю на світовому ринку.

    У зв'язку з можливою втратою доступу до ринку Росії, український уряд має три стратегічні альтернативи: політика невтручання, консервація сектору або його модернізація. Чиста ринкова стратегія невтручання може реалізувати ризик втрати економічного базису та потенціалу сектору і, таким чином, ми її не рекомендуємо. Але консервативна стратегія із домінуючою роллю держави також не є розумним варіантом, оскільки вона не здатна вирішити проблему конкурентоспроможності сектора. Замість цього уряд має розробити стратегію модернізації як розумне поєднання ринкових сил і державного втручання. Таким чином, уряд може внести свій вклад у здатність сектора перенаправити та диверсифікувати експорт шляхом сприяння інвестиціям, оптимізації державної політики та стимулювання фірм до підвищення рівня конкурентоспроможності.

    Оскільки така стратегія вимагає часу для її розробки та реалізації, необхідні короткострокові заходи, направлені на захист економічного базису та потенціалу сектору. Заходи мають бути ретельно розроблені для того, щоб не стати перепоною для факторів зростання конкурентоздатності за реалізації стратегії модернізації. Ми визначили ряд програм підтримки, таких як схема скороченого робочого часу за підтримки уряду, державні закупівлі окремих товарів, корисних для функціонування суспільної інфраструктури, а також відкриття української економіки для прямих іноземних інвестицій та спільних підприємств в якості короткострокових заходів, що мають бути підготовлені як відповідь на можливі обмеження доступу на ринок Росії.

    Автори:  Ковальчук Артур, Науменко Дмитро, David Saha, Ricardo Giucci
Поділитися:
Powered by

Activemedia
© 2020
Інститут
економічних досліджень
та політичних консультацій
адреса:
Рейтарська 8/5-А,
01054 Київ, Україна
тел.:
+ 38 044 278-63-42
+ 38 044 278-63-60
факс:
e-mail:
+ 38 044 278-63-36
institute@ier.kyiv.ua
Використання матеріалів сайту дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на www.ier.com.ua