Створена в 1990‐х роках модель оптового ринку електроенергії України дозволила поліпшити роботу галузі і вирішити проблему неплатежів та бартеризації розрахунків. Модель базується на тому, що генеруючі компанії виробляють електроенергію і продають її ДП «Енергоринок», яке надалі продає її розподільчим компаніям (обленерго і незалежним постачальникам). Далі обленерго та незалежні постачальники розподіляють електроенергію між роздрібними та великими промисловими споживачами. При всіх своїх перевагах поточна модель має певні недоліки. По‐перше, відсутність прямих контрактів з виробниками обмежує конкуренцію в сфері роздрібного постачання. По‐друге, рядовий споживач не може вимагати доброї якості енергопостачання. До того ж недостатній рівень тарифів і, як наслідок, недоотримання генеруючими компаніями коштів за вироблену електроенергію не дозволяє їм вкладати кошти в модернізацію потужностей. Останні 20 років в Україні майже не вводилися нові потужності, що значно підвищило середній вік генеруючих активів ТЕС. Так, у 2010 році відсоток блоків ТЕС віком більше 40 років дорівнював 38%, в той час як у ЄС цей показник – 22%.
Тому Уряд України передбачив поступову трансформацію оптового ринку електроенергії у модель, побудовану на двосторонніх договорах та балансуючому ринку. Ринок електроенергії при такій моделі складається з енергетичної біржі, балансуючого ринку і двосторонніх договорів, які укладаються поза біржею. Впровадження повномасштабного конкурентного ринку дасть можливість розширити економічну свободу не лише учасникам оптового ринку, а й споживачам. Така модель дозволить краще стимулювати інвестиції, відображати витрати у ціні, підвищити ефективність роботи та інтегруватися до європейського ринку.
Реформування ринку електроенергії України належить до зобов’язань України перед Енергетичним Співтовариством, членом якого Україна стала в 2011 році. Однак досі так і не затверджено закону про засади функціонування ринку електричної енергії України, хоча розроблено кілька законопроектів. Основними причинами зволікання ухвалення закону переважно була відсутність політичної волі та розбіжність поглядів в уряді щодо принципів реформування.