У нещодавно підписаному прем’єр-міністрами України та Російської Федерації меморандумі про співпрацю сторони зафіксували домовленість про поступове приведення цін на імпортний газ до рівня «європейських газових цін» упродовж трирічного перехідного періоду в обмін на «європейські тарифи» на транзит газу територією України. На тлі цих подій у нашій роботі пропонується визначати «європейські газові ціни» як вартість газових поставок в Європу з вирахуванням витрат на транзит з України до ринків ЄС. Беручи за основу дане твердження та поточні ціни на російський імпортний газ в Німеччину, а також транзитні витрати, які відображають «європейські тарифи», робота дає оцінку нинішнім «європейським газовим цінам» в Україні на рівні 554 дол. США за тис. м. куб. Оскільки «європейські газові ціни» загалом відповідають розвитку цін на нафту-сирець із часовим лагом приблизно у п’ять місяців, найімовірніше, що ціна зростатиме й надалі, до кінця 2008р., перед тим, як падіння цін на нафту, що розпочалося в серпні 2008 р., призведе до зниження цін на газ. Враховуючи зазначене, ми прогнозуємо альтернативні рівні «європейських газових цін» на основі альтернативних змін ціни на нафту. Наші оцінки прогнозують зростання цін на газ до рівня від 450 дол. США за тис. м. куб. до 750 дол. США за тис. м. куб. до 2012 р., коли Україна перейде до рівня «європейських газових цін».
Друга частина роботи розглядає поточну систему внутрішніх цін на газ та оцінює її спроможність адаптуватись до подальшого зростання цін. Хоча ця система є досить успішною в забезпеченні низького рівня цін на газ для населення, вона має і суттєві недоліки. По- перше, система створює додаткове цінове навантаження на промисловість задля перехресного субсидування привілейованих споживачів. Зокрема, постачання дорогого імпортного газу теплокомуненерго спричиняє значні фінансові втрати, що й надалі збільшуватимуться зі зростанням імпортних цін. Більш того, постачання населенню газу внутрішнього видобутку по регульованим цінам не стимулює виробництво внутрішнього газу і залучення інвестицій, вкрай необхідних для використання українського потенціалу. На кінець, зобов’язання Нафтогазу поставляти газ привілейованим споживачам загрожує економічній життєздатності всього холдингу і таким чином створює ризики для функціональної діяльності системи в цілому.
Відповідно до зазначеного вище, ми рекомендуємо використати трирічний перехідний період, передбачений домовленістю між прем’єр-міністрами України та Росії, для якомога швидшого та м’якішого забезпечення переходу до запланованого зростання рівня цін. Для досягнення цієї мети, на нашу думку, можна в цілому залишити чинну схему ціноутворення, однак масштаб очікуваних змін вимагає фундаментальних перетворень на інституціональному рівні.
Загалом, мають бути досягнуті чотири ключові цілі:
- Забезпечити зростання цін для домогосподарств на дисциплінуючому рівні.
- Забезпечити економічну життєздатність Нафтогазу як ключового гравця в газовому секторі
- Зменшити перехресне субсидування населення з боку промисловості
- Забезпечити довготривалий стійкий розвиток газового сектору України
Для досягнення зазначених цілей мають бути здійснені такі основні кроки:
- Оцінка основних потреб споживачів щодо енергозабезпечення і відповідне покращення методології формування тарифів.
- Звільнення Нафтогазу від зобов’язання поставляти газ привілейованим споживачам та передача цього зобов’язання юридично незалежним організаціям, які отримуватимуть з бюджету компенсацію за відповідні втрати.
- Покращення методології формування тарифів у сегменті внутрішнього видобутку газу для того, щоб забезпечити необхідні інвестиційні стимули.
- Поступове скасування спеціальної надбавки в структурі тарифів для промисловості внаслідок зниження попиту на енергоресурси з боку привілейованих споживачів.
- Продовження загальних структурних реформ, спрямованих на посилення конкуренції та інвестиційні стимули у газовому секторі України.
