Протягом останніх років в Україні спостерігалось становлення приватної власності на землю, що було позитивним результатом процесу приватизації сільськогосподарських земель. Більше половини сертифікатів на право на земельну частку (пай), які були видані колишнім членам сільськогосподарських підприємств, були замінені на державні акти на право приватної власності на земельні ділянки. Але це є лише першим кроком у побудові ринку сільськогосподарської землі в Україні. На сьогоднішній день купівля землі заборонена мораторієм, який має бути відмінений з 1 січня 2005 року. Для того, щоб завершити процес приватизації і забезпечити нормальне функціонування ринку землі в майбутньому, українські політики мають до січня 2004 розробити інституційну програму функціонування ринку землі, яка б визначала інституційні засади продажу землі і володіння нею. Важливими аспектами цієї інституційної програми мають бути:
- кадастровий моніторинг,
- планування використання земельних ресурсів в рамках відповідного законодавства,
- реєстрація прав власності на землю,
- реєстрація застави та інших зобов'язань, пов'язаних із власністю на землю,
- вирішення конфліктів.
Міжнародний досвід свідчить про те, що не існує єдиного оптимального прикладу того, якою повинна бути ця інституційна програма. Україна вирішила покласти вирішення цього питання на Держкомзем, віддавши перевагу таким чином централізованому підходу, хоча децентралізований підхід також дискутується. При цьому, основною проблемою централізованого підходу є недостатність конституційних противаг та інституційного балансу, що створює передумови для концентрації влади Держкомземом при виконанні поставлених перед ним завдань. Враховуючи особливості, які є в Україні, ми хотіли би рекомендувати наступне:
- Ефективність: має бути гарантовано недорогий і нетривалий процес укладання угод, що може бути досягнуто шляхом скорочення кількості бюрократичних процедур
Найкраще ефективність може бути досягнута шляхом створення однієї національної державної установи з місцевими відділами для реєстрації землі та здійснення всіх угод, з нею пов'язаних. - Принцип перевірок і збалансованості між конституційними гілками влади: система повинна підпорядковуватись законам і не викликати конфліктів інтересів державних організацій
Надання місцевому органу з питань реєстрації прав на нерухомість такого юридичного статусу, при якому рішення цього органу можуть бути оскаржені лише судом, а не Держкомземом, навіть якщо цей орган буде знаходитися у підпорядкуванні Держкомзему. Це буде гарантувати оперативне вирішення конфліктів.
Підзвітність Держкомзему або його структурного підрозділу, Центру Державного земельного кадастру, спеціальній комісії Верховної Ради України або органу визначеному законодавчою владою.
