Події на українському продовольчому ринку в останній час були відмічені значним стрибком оптових і роздрібних цін на більшість продовольчих товарів. Підвищення цін не могло не вплинути на купівельну спроможність значної частини споживачів, що викликало занепокоєння в політичних кругах. В результаті, уряд змістив акценти у своїй сільськогосподарській політиці у бік інтенсивнішого державного втручання. Однак, не дивлячись на те, що політика уряду по забезпеченню “доступних” цін спрямована, насамперед, на захист найбідніших верств населення, вона не є ефективною у забезпеченні продовольчої безпеки для сімей із низьким рівнем доходів. Навпаки, багаті отримують набагато більше вигод від такої політики.
Рекомендації:
- Встановлення максимальних цін, регулювання рівня рентабельності і торгівельних націнок, є неефективними у наданні продовольчої допомоги найбіднішим верствам населення. В короткостроковій перспективі адресна допомога через урядові програми і систему продовольчих талонів була б найкращим і найдешевшим способом для забезпечення продовольчої безпеки і захисту найбідніших верств населення: адресна допомога коштуватиме в 2 рази менше ніж альтернативна політика, що обговорюється на даному етапі - утримання цін на хліб за рахунок відміни ПДВ.
- Ціновий контроль і обмеження міжрегіонального руху зерна фрагментують регіональні ринки, сприяють розвитку тіньової економіки і суперечать ринковим реформам. Політика, спрямована на забезпечення єдиного (інтегрованого) ринку, дала б змогу уникнути дефіциту продовольчих товарів на регіональному рівні, посилити конкуренцію між регіональними виробниками сільськогосподарської продукції і продовольчих товарів, що, в свою чергу, призвело б до зниження цін на продовольчі товари і підвищення доходів фермерів.
- Замість того, щоб примушувати виробників працювати з меншою рентабельністю, уряд повинен створити конкурентне середовище на регіональних ринках борошна і хліба. Конкуренція забезпечила б мінімальний рівень рентабельності і встановлення ціни на рівні, що відображає реальну суспільну вартість.
- В довгостроковій перспективі політика уряду повинна бути спрямована на зменшення коливань виробництва. Для цього необхідно збільшити інвестиції у науково-дослідну діяльність в сільському господарстві і розвиток ринку консалтингових послуг. Ці інвестиції забезпечили б розробку і запровадження високопродуктивних і посухостійких сортів рослин, і дали можливість диверсифікувати виробництво, таким чином, зменшуючи чутливість виробників до цінових коливань.
- Для того щоб зменшити цінові коливання, необхідно зменшити трансакційні витрати. Цього можна досягнути лише збільшуючи інвестиції у розвиток інфраструктури.
- Зберігання 2 млн. тон зерна дало б змогу уникнути значного дефіциту зерна. Однак, утримання резервів не є найкращим шляхом стабілізувати ціни, оскільки в період високих цін відпуск зерна із державного резерву не буде мати значного впливу на цінову ситуацію, а лише буде заміщенням імпорту. Крім того, завдяки невизначеності стосовно того, яка культура буде в дефіциті, виникає невпевненість стосовно того, які культури необхідно акумулювати, що, в свою чергу, знижує ефективність резервів.
