Російський “Газпром” розраховується з НАК “Нафтогаз України” за його послуги з транзиту природного газу не у твердій валюті, а у натуральній формі (природним газом). Хоча вартість цього газу у грошовому вимірі є значно вищою ніж операційні витрати на експлуатацію газотранзитної системи (ГТС), брак інвестицій у підтримку та оновлення української ГТС є очевидним. Компанія є також одним із найбільших боржників бюджету. НАК "Нафтогаз України" мав перерахувати до державного бюджету 1 005 млн. гривен, як відрахування з доходів від транзиту російського газу до Європи у 2000 році. Однак він перерахував лише 23.4% від зазначеної суми.
Головним чинником, що призводить до цих проблем, є те, що українське законодавство визначає як і на яких умовах природний газ, отриманий як плата за транзит (ПТПГ- плата за транзит природним газом), має використовуватись. Попит домогосподарств, бюджетних організацій всіх рівнів, комунальних та котельних промислових підприємств (фонди обласних державних адміністрацій - фонди ОДА) має покриватись за рахунок природного газу, отриманого як плата за транзит. Залишок ПТПГ та газ видобутий в Україні має бути проданий енергогенеруючим компаніям.1 Ціни для цих споживачів встановлюються з політичних міркувань та не відображають ринкові ціни.
Тому існуюча система розподілення природного газу, отриманого Україною як ПТПГ, є не ефективною та спричинює значні збитки для української економіки. У 2000 році різниця між запланованими та потенційними доходами склала близько -4.1 млрд. гривен (беручи до уваги реалізацію газу споживачам з фондів ОДА за цінами нижче від ринкових) , а між потенційними та реальними доходами близько 5 мільярдів гривен (враховуючи неплатежі цих споживачів).
