Український вугільний сектор характеризується значними ціновими викривленнями. Через девальвацію гривні в 1998 році сьогоднішні орієнтовні ціни (ціни, які визначають рівні субсидіювання), що встановлюються українським урядом на коксівне вугілля, є не тільки нижчими за ціни на імпортоване коксівне вугілля, але також є нижчими за сьогоднішні ринкові ціни на коксівне вугілля в Україні. З однієї сторони, це призводить до значних збитків вугільних підприємств чи значних субсидій з бюджету для вугільної промисловості, а з іншого боку, до величезних можливостей для отримання ренти, переважно посередницькими структурами, чи до неявного субсидіювання металургійної промисловості.
Також сьогоднішні цінові викривлення створюють штучний дефіцит коксівного вугілля. Оскільки ціни на рядове коксівне вугілля є нижчими від ціни на рядове енергетичне вугілля, електростанції купують коксівне вугілля для виробництва електроенергії.
Вугільна галузь, здається, постраждала найбільше від цих цінових викривлень та залишається у несприятливих умовах. Ні мільярдні субсидії з державного бюджету не покращили умов функціонування вугільної галузі, ні вугільна галузь не виграла від факту, що офіційні витрати видобутку вугілля досягли конкурентного рівня, внаслідок девальвації гривні в 1998 році. Об‘єми державних субсидій також не зменшились. Навпаки, об‘єми державних субсидій збільшились з 1,591 млрд гривень у 1999 році до 1,844 млрд гривень у 2000 році. Намагання уряду запровадити аукціони на коксівне вугілля з метою усунення цінових викривлень не досягли успіху до цього часу.
