Друк

Коментарі експертів

  • Ігор Бураковський: "За ефективну некорупційну країну треба платити"

    16.06.2019

    20190603_115617408_iOS_smaller

    Держава не може зробити громадянина щасливим. Тільки створює умови, – вважає економіст Ігор Бураковський

    Українська влада зосереджена на парламентських виборах. Це не дасть країні змоги виконати умови Міжнародного валютного фонду й отримати транш, прогнозує один із найбільших світових банків JP Morgan. Це може призвести до економічної кризи?

    – Із 2014 року Україна мала проблеми з дотриманням зобов'язань перед Міжнародним валютним фондом. Низку домовленостей виконували невчасно або неповністю, програми коригувались. Та це не може нас заспокоювати. Cпівпраця з МВФ для нас принципово важлива – як стимул проводити реформи та позитивний сигнал для інших донорів та інвесторів.

    Неотримання чергового траншу не призведе до моментальної економічної катастрофи. Але наслідки матимемо. Зокрема політичні. Багато змін в Україні відбувалися під тиском МВФ. Він учив нашу державу розуміти, що таке ринкова економіка, допомагав налагоджувати роботу Національного банку, запроваджувати бюджетну дисципліну. Фонд – певний запобіжник від популістських рішень і гарант, що реформи не відкотяться назад.

    Припинення співпраці з МВФ означатиме, що Україна втратить одне з джерел поповнення золотовалютних резервів та фінансування деяких бюджетних програм. Адже гроші МВФ ідуть саме на це. До них прив'язана допомога решти донорів. Ці кошти не зайві, зважаючи на пікові виплати за зовнішнім боргом у 2019–2020 роках.

    Прем'єр-міністр Володимир Гройсман каже, що реально збільшити власний видобуток, отримати енергетичну незалежність і зменшити ціни на газ. Що для цього потрібно?

    – Cлід розрізняти техніко-економічні й технологічні питання. Який газ видобувати, якими методами, які потрібні інвестиції? Та енергетична незалежність – це не тільки про видобуток, а й про використання енергоресурсів. Маємо заохочувати альтернативні джерела та раціоналізувати використання енергії де тільки можна. Не варто зациклюватися лише на отриманні дешевих нафти й газу.

    За рахунок чого ще можна наблизити енергетичну незалежність?

    – Ми, українці, весь час позиціонуємо себе як нещасного споживача, який випрошує ресурси. Маємо перейти до парадигми "клієнт і споживач – це король". Для цього потрібна відповідна політика.

    Передусім треба усвідомити, що енергонезалежність – це ефективна економіка і працюючий ринок. А в економіці немає нічого безкоштовного, тому за ресурси слід платити адекватну ринкову ціну.

    По-друге, енергетичні ринки монополізовані. Важливо підвищити роль Антимонопольного комітету. Оскільки ціну для населення регулює держава, можливо, варто переглянути інструменти регулювання у сфері енергетики та механізми ціноутворення.

    По-третє, коли йдеться про енергетику, треба відділити політичну складову від економічної. А це, загалом, фундаментальне питання для української системи урядування. Енергетична політика не може бути інструментом соціального захисту. Ціна на газ завжди когось не влаштовуватиме. Тут повертаємось до питання про адресну допомогу соціально вразливим верствам. При цьму цільові субсидії треба ретельно контролювати.

    Що вважаєте найбільшою проблемою української економіки?

    – Вона потребує масштабної модернізації, щоб Україна подолала відставання від розвинутих країн. Джерело модернізації: інвестиції, нові технології та виробничо-комерційні зв'язки. Модернізація – це також перехід до сталого розвитку: повинні передати дітям кращий світ, ніж ми отримали від батьків. Суспільство і політики повинні зрозуміти, що саме так має робити держава у коротко-, середньо- та довгостроковому плані. Жоден уряд не може зробити свого громадянина щасливим. Він тільки створює для цього умови.

    Маємо усвідомити, де проходить межа відповідальності бізнесу та в чому вона полягає. Це питання державної допомоги й регулювання виробничо-комерційної діяльності. Врешті, важливо розуміти, де та як бізнес і держава мають співпрацювати. Тут на думку спадають наукові дослідження, просування національних економічних інтересів за кордоном, підготовка кадрів.

    Проблема з робочою силою – нині одна з найгостріших. Ми втратили частину трудового потенціалу через анексію Криму та війну на Донбасі. До цього додаються трудова міграція і проблеми з якістю освіти. Ми поки що практично нічого не робимо для залучення робочих рук з інших країн – маю на увазі активну міграційну політику.

    Ефективна некорупційна держава не може бути дешевою. За неї суспільство повинно платити адекватну ціну.

    Які ключові реформи останніх п'яти років?

    – Кожна реформа має три стадії: прийняття рішення, реалізація змін і захист досягнутого. Як показує український досвід, відкотитися назад дуже просто. За п'ять років ми провели або почали низку важливих змін. Одна з найвдаліших – реформа державних закупівель. Її треба захищати, зважаючи на креатив українців, які завжди готові обійти правила.

    Серйозно реформували банківський сектор. Ліквідували низку неплатоспроможних банків, хоча не все зроблено бездоганно. Впорядкували процедури рефінансування банків, запровадили відкрите інформування про кінцевих власників. Нацбанк сьогодні – не тільки регулятор, а й аналітичний центр. У галузі державних фінансів почалося запровадження довгострокового бюджетного планування.

    Започатковані медична, пенсійна та освітня реформи. Їх треба продовжувати.

    Великим успіхом вважаю реформу децентралізації. До кінця 2020-го вона має завершитись. Об'єднані громади вже мають свої гроші. Але, якщо частина повноважень і коштів передається на місця, виникає запитання: як перевести туди антикорупційні механізми й запобігти створенню в регіонах напівфеодальних структур. Потрібно знайти достатню кількість фінансових менеджерів, які могли б управляти бюджетами громад. Зараз ці гроші часто лежать на депозитах. З одного боку, це добре, їх хоча б не розікрали. З другого – вони мають працювати на громаду.

    Поліпшився інвестиційний клімат. Реформували систему повернення податку на додану вартість для експортерів. Як наслідок – зникли конвертаційні майданчики та пов'язана з ними корупція. Багато зроб­лено для спрощення і технологізації системи послуг, які надає держава. Створено центри надання адміністративних послуг, запроваджено технології електронного урядування. Держава відкрила реєстри й багато іншої інформації.

    Важливим досягненням є створення системи інституцій для боротьби з корупцією: Національне антикорупційне бюро, Національне агентство з питань запобігання корупції, Спеціалізована антикорупційна прокуратура. Але їм треба дати час, щоб запрацювали. І зробити їх політично незалежними.

    Які помилки маємо врахувати, рухаючись уперед?

    – Відстаємо із судовою реформою. А це механізм вирішення суперечок, без якого неможливе нормальне життя країни.

    Друге питання – публічна комунікація. Су­спільство платить державі гроші й повинно знати, як і хто їх використовує. Люди мають розуміти, хто повинен відповісти за погані дороги та як його за це покарали. Без судової системи це нереально.

    Ще одна проблема – демонополізація економіки. У цьому процесі активну роль має грати Антимонопольний комітет. Поки що ми цього не бачимо.

    Треба завершити реформу державного управління. Щоб уникнути традиційного післявиборчого тасування міністерств.

    Назріла й перезріла реформа податкової та митної служб. Тут зроблено перші кроки. Митниця – це ще й елемент національної безпеки.

    Маємо швидше імплементувати Угоду про асоціацію з ЄС. Вона була і залишається дороговказом змін. Україні бракує вміння ефективно використовувати можливості глобалізації, враховуючи наші реалії.

    Кілька років економіка України зростає на 3 відсотки. Як збільшити темп до 10–15 процентів? Які реформи маємо зробити насамперед?

    – Економіка зростає, коли знімають обмеження на бізнес, впроваджують масштабні економічні реформи. Але зростання залежить і від світової кон'юнктури. Якщо наші товари не купуватимуть за кордоном, матимемо спад.

    3 відсотки – низький показник. Щоб українці відчули реальні зміни, має бути хоча б 5–7 відсотків протягом п'яти-семи років. Для цього держава повинна стимулювати розвиток бізнесу та інтегруватися у світове господарство. Залучати іноземні інвестиції, доєднуватися до світових ланцюгів створення вартості, як-от аутсорсингові майданчики (аутсорсинг – передача компанією частини її завдань або процесів стороннім виконавцям. – Країна).

    Треба скорочувати період упровадження будь-якої ідеї в життя. Ключовий інструмент сучасної конкуренції не в тому, щоб винайти нову теорему Піфагора, а щоб якнайскоріше впровадити її в умовний айфон. Ідеї старіють дуже швидко. Тому треба створити хороші умови для розвитку стартапів.

    Як змінять світ і Україну нові методи виробництва – кіберфізичні системи, штучний інтелект, 3D-друк. Як має реагувати на них Україна?

    – Промислова революція багато змінює у стосунках між людьми. Чимало питань вирішуються онлайн. Те, що раніше робив людський мозок, зараз виконує комп'ютер. Будь-яка країна шукає відповіді на виклики революції 4.0 (четверта промислова революція. – Країна), адже вона змінює наше уявлення про світ. Має і хороші, і погані сторони. Наприклад, із появою 3D-принтерів стали менше продаватися речі, які можна надрукувати. Раніше, щоб відкрити телеканал треба були величезні гроші. З появою інтернету така можливість є ледь не в кожного.

    Люди змушені споживати велику кількість інформації. У ній важко орієнтуватися. Щоб революція 4.0 була ефективною, треба покращувати якість освіти. Люди мають знати не тільки, як працює комп'ютер, а й мати навички критичного мислення.

    Для держави виклики четвертої промислової революції полягають у сфері управління, зокрема в частині кібербезпеки електронного урядування. Наші політики не говорять на такі стратегічні теми. Це проблема. В інформаційну еру суспільство думає про все й ні про що. Це дає можливість маніпулювати громадською думкою.

    Чим загрожує Україні повернення Приватбанку Ігорю Коломойському?

    – Проблема має політичну, економічну та юридичну складові. Під час націоналізації Приватбанк був у поганому стані. Підтримка міжнародних партнерів допомогла Україні втримати його на плаву. Думаю, перемовини з колишніми власниками Ігорем Коломойським та Геннадієм Боголюбовим були складні. Вони намагалися ще й заробити на націоналізації.

    Це непростий процес в усіх сенсах. Зараз наші суди можуть приймати специфічні рішення. Для країни найкраще було б залишити цю ситуацію, як є.

    Чи можлива в Україні деолігархізація?

    – Олігархи – це великі підприємці. В Україні близько 800 таких компаній, на які припадає близько половини промислового виробництва. Це хребет української економіки, подобається це нам чи ні. Ці "олігархічні" підприємства є найбільшими платниками податків, а в багатьох випадках – монополістами.

    У цій ситуації важливо відділити політичний вплив від економічного. Україні треба прийняти закони про лобіювання підприємницьких інтересів. Маємо розуміти: хто, чому і за кого "топить". У США цей процес прозорий. Незаконне лобіювання закінчується в'язницею. На рівні закону треба прописати рамки стосунків між бізнесом і державними службовцями.

    Великі компанії з політичними інтересами – це факт нашого життя. Протидіяти негативним наслідкам цього може тільки сильна держава.

    Один із головних викликів для нового президента – зберегти міжнародну підтримку України. Це вдасться Зеленському?

    – Із того, що говорили Зеленський та його команда, складається враження, що вони розуміють проблему. Але, як це буде на практиці, невідомо. Слід врахувати, що в Європі змінюються політичні лідери: йдуть президент Литви Даля Грибаускайте та канцлер Німеччини Анґела Меркель. До влади приходить умовно покоління Еммануеля Макрона (президент Франції, 2017-го переміг на виборах у 39 років. – Країна). Треба думати, як налагоджувати з ними контакт і підтримувати хороші стосунки.

    Маємо агітувати за Україну не з позиції "ми – ваша проблема, допоможіть". Треба заохочувати партнерів успіхами. Світ швидко стомлюється від конфліктів.

    Якими успіхами можемо агітувати?

    – Передусім боротьбою з корупцією. Багато схем вдалося подолати через систему державних закупівель. Корупція зникає, коли змінюються правила гри. Наприклад, почали відшкодовувати ПДВ – і зник­ли оборудки у цій сфері. Але люди хочуть, щоб за корупцію карали. І це правильно. Якщо суспільство бачить, що ніхто не відповідає за свої злочини, це викликає розчарування.

    Треба не тільки вимагати анти­російських санкцій від західних країн, а й пропонувати ініціативи щодо реформ.

    Відновлення територіальної цілісності країни ви називаєте ключовою передумовою й ресурсом розвитку. Чому? Є думка, що повернення окупованих територій вимагатиме величезних ресурсів на інтеграцію, відбудову, гальмуватиме політичний поступ.

    – Якщо будемо в тенетах Росії, нічого не досягнемо. Саме незалежні країни досягали успіхів в економічному розвитку, хоча й не всі. Маємо розуміти, що за економічне відновлення окупованих територій треба буде платити. Ми можемо зробити це за рахунок міжнародної допомоги, власних ресурсів.

    Але маємо розглядати цю відбудову як інвестицію в розвиток регіону та країни загалом. Із Донбасом треба було щось робити ще до початку російської агресії. Економічно реабілітувати його можна лише після відновлення територіальної цілісності й суверенітету України за наявності чіткого стратегічного плану.

    Джерело: Журнал "Країна"

Поділитися:
Powered by

Activemedia
© 2010
Інститут
економічних досліджень
та політичних консультацій
адреса:
Рейтарська 8/5-А,
01030 Київ, Україна
тел.:
+ 38 044 278-63-42
+ 38 044 278-63-60
факс:
e-mail:
+ 38 044 278-63-36
institute@ier.kiev.ua
Використання матеріалів сайту дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на www.ier.com.ua