Наприкінці 2009 року був прийнятий Порядок денний асоціації між Україною та ЄС. Разом з ним було погоджено перелік пріоритетів діяльності на 2010 рік, серед яких для транспорту визначено такий - впровадження acquis communautaire ЄС у транспортне законодавство України шляхом розробки нової транспортної стратегії. Для забезпечення досягнення останнього ЄС надавав активну підтримку через реалізацію проектів - Twinning «Підтримка формування політики в галузі транспорту» та «Підтримка інтеграції транспортної системи України до Транс-Європейської транспортної мережі ТЄМ-Т». У результаті галузеве Міністерство у співробітництві з представниками ЄС розробило документ – Транспортну стратегію України на період до 2020 року, яка була затверджена на засіданні КМУ 20 жовтня 2010 року[2].
У ній основними напрямами розвитку транспортного сектору економіки України на період до 2020 року визначені:
-
модернізація транспортної системи та підвищення ефективності її функціонування;
-
задоволення потреби національної економіки і населення у перевезеннях, зростання якості і доступності транспортних послуг;
-
забезпечення своєчасності доставки вантажів;
-
удосконалення системи управління галуззю транспорту;
-
збільшення пропускної спроможності транспортної мережі;
-
підвищення рівня безпеки на транспорті;
-
зменшення на 30% обсягів викидів шкідливих речовин в атмосферу;
-
зменшення на 15—20% енергоємності транспорту;
-
прискорення темпів інтеграції вітчизняної транспортної системи до європейської та світової транспортних систем.
Разом з ними для кожного виду транспорту було визначено пріоритети розвитку.
У цілому, документ є непоганою спробою визначити на середньострокову перспективу напрями розвитку сектору транспорту в цілому та окремо по підсекторах. Але спробою він так і залишився. Він носить надто загальний, хаотичний та декларативний характер. Реалізація Стратегії на визначених принципах не дозволить змінити сутність деструктивних тенденцій та проблем, які є характерними для сучасного транспорту України. Стратегічні та оперативні завдання змішані у цьому документі. Поставлені цілі часто відображають не дійсно стратегічні наміри, а часткові проблеми сьогодення, тому їх розв'язання не матиме довгострокових наслідків. Для розв'язання дійсно системних проблем не передбачено механізмів та шляхів, які б дозволили це зробити. Місцями задекларовані наміри суперечать уже прийнятим документам у сфері транспорту, наприклад галузевим програмам реформування, та Програмі економічних реформ і плану-графіку її реалізації.
До того ж, передбачені заходи по різних підсекторах описано з різним ступенем деталізації, що відображає пріоритети ЄС, але не відповідає характеру стратегічного документу для України. Так, більш широко та детально описано підсектори автомобільного та авіаційного транспорту з наголосом на інтеграції у відповідні європейські структури. Однак принципи ЄС не знайшли адекватного глибокого відображення в інших секторах. Зокрема, одним з пріоритетів транспортної політики ЄС є розвиток річкового як більш екологічного виду транспорту, а в українській стратегії цьому виду транспортну не надто багато приділено уваги.
Нарешті, намагання визначити результати, які планується досягти після реалізації Стратегії, у кількісному вимірі можна тільки вітати. Але, виходячи з тексту документу, зовсім незрозумілим є дерево цілей та шляхи досягнення конкретних поставлених результатів, які знову ж таки відрізняються від запланованих результатів Програми економічних реформ. Останнє свідчить про відсутність єдиного бачення проблем та шляхів розвитку сектору в різних державних органів.
У цілому, Транспортна стратегія в тому вигляді, у якому вона була представлена, не змінить ситуацію у секторі транспорту України. І хоча такий документ повинен існувати для орієнтації державної політики у секторі на визначені пріоритети, його теперішній вигляд свідчить про інші цілі державних органів. Адже прийняття та впровадження національної транспортної стратегії є передумовою для отримання 65 млн. євро бюджетної підтримки транспортного сектору від ЄС. Тому в даному випадку можна зробити висновок, що прийняття такого потрібного стратегічного документу не матиме потрібних стратегічних наслідків для розвитку транспорту України.
______________________________
[1] Статтю підготовлено в рамках проекту "Виконання Порядку денного Асоціації (ПДА) між Україною і ЄС: експертний погляд", який виконує Консорціум аналітичних центрів у складі УНЦПД, Інституту економічних досліджень та політичних консультацій (ІЕД) та Центру політико-правових реформ (ЦППР) за підтримки Європейської програми Міжнародного фонду "Відродження". Медійну підтримку проекту надає МГО "Інтерньюз-Україна". Проект здійснюється у співпраці з Громадською експертною радою при Українській частині Комітету з питань співробітництва між Україною та ЄС.
[2] Застереження: аналіз Транспортної стратегії України на період до 2020 року зроблено на основі тексту проекту, оприлюдненого МТЗУ 18 травня 2010 року, оскільки у відкритих джерелах немає тексту затвердженого урядом документу.
