Лютий 2014 року увійде в історію України як час найдраматичнішого протистояння найбільш активної та свідомої частини суспільства та влади, який характеризувався найбільшою кількістю людських жертв за всю історію незалежної України. Для припинення кровопролиття та попередження ескалації громадянського конфлікту опозиція та президент В.Янукович підписали політичну угоду про врегулювання кризи, яка, зокрема, передбачала повернення до Конституції 2004-го року, дострокові вибори Президента у 2014-му році, формування коаліційного уряду, розслідування подій останніх днів у Києві за участі Ради Європи. Угоду засвідчили офіційні представники ФРН, Польщі та Франції, тоді як учасник перемовин від РФ В.Лукін відмовився це зробити. Водночас Віктор Янукович таємно перебрався в Росію та офіційно заявив про те, що він не буде виконувати відповідних домовленостей.
В той час, як в Києві формувались нові органи центральної влади, в Криму та цілій низці обласних центрів на Сході та на Півдні України активізувались політичні сили, які проголосили про своє невизнання влади в Києві та виступили з гаслами федералізації країни та проведенням референдумів щодо приєднання до Росії. Слід окремо зазначити, що ЗМІ України навели достатню кількість свідчень про те, що активну роль в цих заворушеннях відігравали та відіграють російські громадяни.
Але найгостріша ситуація склалась в Криму, де протягом 27-28 лютого у досить сумнівний спосіб було сформовано новий Уряд АРК та ухвалено рішення про проведення 25 травня загальнокримського референдуму щодо надання автономії Криму фактично державної самостійності. Водночас на території Криму з’явились військові без розпізнавальних знаків, які спочатку блокували об’єкти Збройних сил України, місця розміщення кораблів та інфраструктуру Чорноморського флоту України, а потім перейшли до прямого захоплення військових об’єктів ЗСУ. Влада Криму та керівництво РФ заявили про те, що згадані дії здійснюють «сили самооборони Криму», але насправді озброєні «самооборонці» виявились військовослужбовцями армії РФ. Отже, РФ фактично здійснила акт неспровокованої агресії з тим, щоб фактично анексувати Крим. Масштаби та характер таких дій дозволяє говорити про початок фактичної окупації України. Офіційний Київ заявив про неприпустимість такого втручання та звернувся до світової спільноти по допомогу, апелюючи в тому числі до країн-сторін Будапештського меморандуму, який гарантував територіальну цілісність України в обмін на відмову від ядерної зброї.
Рішення Ради Федерації РФ від 1 березня щодо згоди на введення російських Збройних Сил на територію Криму було сприйнято в Україні як оголошення війни, хоча Президент РФ Володимир Путін заявив про те, що введення військ на територію України поки не розглядається.
Вже 6 березня Верховна Рада Криму на закритій позачерговій сесії ухвалила рішення про приєднання до Росії і звернулася до президента Російської Федерації і до Федеральних зборів Державної думи Росії з пропозицією про початок «процедури входження АРК до складу РФ як суб'єкта Російської Федерації». Рада також прийняла рішення про призначення референдуму про статус півострова вже на 16 березня з тим, щоб підкріпити у такий спосіб вже прийняте рішення про входження до складу РФ.
Офіційний Київ рішуче засудив дії кримської влади, визнав звернення до РФ та рішення про референдум незаконними та звернувся до міжнародної спільноти за політичною підтримкою.
Ситуація в Криму та Україні фактично призвела до виникнення глобальної політичної кризи, сторонами якої виявилась Росія та фактично вся міжнародна спільнота, оскільки переважна більшість країн, члени Радбезу ООН, ОБСЄ, ЄС або прямо висловилась із засудженням політики Росії, або (Китай) закликали до політичного врегулювання конфлікту.
Позиція РФ фактично зводиться до кількох пунктів, а саме:
- Невизнання нової влади в Києві, адже на думку Росії в Україні мав місце «збройний неконституційний переворот», причому «формування влади та прийняття відповідних рішень відбувається під тиском націоналістично налаштованих екстремістів». Саме тому Росія заявила про те, що вона не має якихось зобов’язань перед новою владою України відповідно до Будапештського меморандуму, хоча легітимність нової влади не викликає жодних сумнівів в міжнародної спільноти;
- Росія має право на захист співвітчизників особливо на території колишнього СРСР та завжди за потреби реалізує це право. За офіційними повідомленнями РФ в Криму немає російських збройних сил, а є сили «місцевої самооборони», які забезпечують порядок. Водночас світова спільнота прямо заявляє про пряму участь збройних сил РФ в конфлікті на території України та вимагає їх виведення.
- На думку РФ, Захід традиційно проводить політику подвійних стандартів, не розуміє того, що відбувається в Україні, абсолютно безпідставно погрожує Росії.
Цим Росія фактично поставила під сумнів сучасну систему міжнародної безпеки та наразила себе на реальний ризик глобальної політичної ізоляції, адже її дії викликали практично одностайне несприйняття світової спільноти, яка заявила про повну та беззастережну політичну підтримку у справі забезпечення територіальної цілісності України та готовність запровадити політичні та економічні санкції проти Росії. Фактично світова спільнота вперше після Другої світової війни стикнулась із реальною загрозою анексії території однієї країни іншою, що матиме непередбачувані політичні, військові та економічні наслідки для всього світу.