Друк

Анонс

Вхід на сайт


Архів 2013

  • Скільки українців працює за кордоном?

    28.11.2013

    Діапазон думок про те, скільки українців працює за кордоном, є дуже широким — експерти називають цифри від 1 млн до 7 млн. Скільки ж їх насправді? Парадоксально, але і максимальне, і мінімальне значення названого діапазону можуть бути цілком коректними — все залежить від методики підрахунку та періоду часу, який береться до уваги.

    Одне з визначень терміну «емігрант» — людина, яка народилася в одній країні, але потім переїхала жити до іншої. Якщо виходити з цього визначення, число емігрантів з України є дійсно великим. За оцінкою Світового банку, який узагальнив доступні статистичні дані всіх країн світу, в 2010 році за межами України жили 6,5 млн осіб, які народилися на території нашої країни. Це число дозволяє Україні займати п'яту сходинку в світовому рейтингу країн-постачальників мігрантів. Більше жителів (в абсолютному вираженні, а не у відсотках) поїхали лише з Мексики, Індії, Росії та Китаю.

    Перевага оцінки Світового банку в тому, що вона дозволяє приблизно окреслити верхню межу кількості тих, хто виїхав з України (не враховуючи нелегальних мігрантів, а також сезонних працівників). Але вона не дозволяє оцінити кількість саме трудових мігрантів («заробітчан»). Справа в тому, що більшість українців, які зараз живуть в інших країнах, залишили Україну ще до 1991 року або відразу після розпаду СРСР і є постійними емігрантами. Більше половини тих, хто виїхав (3,65 млн осіб) проживають у Росії, по 0,33 млн — у Польщі та США , 0,25 млн — в Ізраїлі. До речі, потужний міграційний потік йшов і в зворотному напрямку: в Україні живе 5,3 млн осіб, які народилися на території інших держав (у тому числі 3,68 млн — в Росії).

    Більш цікаво, скільки людей виїхали з України після здобуття незалежності. За офіційними даними, в 1991-2012 роках країну залишили 2,7 млн людей (прибули до України — 2,9 млн). Але і це число також відображає, в основному, постійну міграцію, а саме переміщення населення в перші пострадянські роки, викликане етнічними причинами — багато людей поверталися до своїх республік. Зокрема, це було головним фактором збільшення питомої ваги українців у населенні країни з 72,7% за підсумками перепису населення 1989 року до 77,8 % за результатами перепису 2001 року.

    Крім того, державна статистика неповна, оскільки враховує лише тих, хто знімався з реєстрації за місцем проживання та зазначав при цьому, що виїжджає на постійне місце проживання за кордон. Звичайно ж, так чинили далеко не всі емігранти. Наприклад, у другій половині 2000-х років МВС фіксувало лише від 15 тис. до 30 тис. осіб, які від’їжджали за кордон, на рік, що очевидно менше реальних масштабів міграції. 

    Втім, навіть якби держоргани враховували всіх тих, хто виїхав, вони не змогли б зафіксувати число трудових мігрантів. Адже значна частина трудових мігрантів працює за кордоном не постійно, а час від часу. Оцінити масштаби такої міграції можна за допомогою опитувань. Протягом останніх років Державна служба статистики провела два великих опитування на цю тему — у 2008 та у 2012 роках. Дослідження, в яких брали участь трудові мігранти та члени їх сімей, дали схожі результати. У 2008 році кількість жителів країни, які виїжджали на роботу за кордон протягом попередніх трьох з половиною років, була оцінена в 1,5 млн. Дослідження 2012 року показало, що число українців, які постійно або періодично працювали за кордоном протягом попередніх двох з половиною років, становило 1,2 млн. Це 5,4% робочої сили (економічно активного населення у віці 15-70 років). 

    Водночас, опитування також не дають точного уявлення про число трудових мігрантів, оскільки вони не охоплювали тих, хто виїхав на роботу за кордон до досліджуваного періоду (наприклад, в опитуванні 2012 року не враховані ті, хто виїхав до 2010 року). Крім цього, опитуванням не могли бути охоплені ті мігранти, які перевезли за кордон свої сім'ї. Тому названі цифри є мінімальною оцінкою трудової міграції. Її реальний розмір більше, але на відсотки, а не в рази. 

    Тезу про те, що результати опитувань в цілому відображають масштаб трудової міграції, можна підкріпити кількома аргументами. По-перше , результати опитувань є зіставними з офіційними даними Європейського союзу (ЄС ) та Росії про кількість українців, що перебували на їх території. По-друге, варто згадати наведену вище максимальну оцінку кількості мігрантів з України (6,5 млн, за даними Світового банку), яка включає, в основному, тих, хто виїхав ще до 1991 року. Звичайно, існує нелегальна міграція. Але, судячи з непрямих даних, її масштаб — десятки або максимум сотні тисяч людей. Наприклад, в 2012 році в ЄС було затримано всього 13,1 тис. нелегальних мігрантів з України. За кількістю виявлених в ЄС нелегальних мігрантів Україна посіла сьоме місце після Афганістану, Марокко, Пакистану та інших країн. За даними опитування 2012 року, офіційного статусу в країні перебування не мали лише 16,7% трудових мігрантів або близько 200 тис. осіб. Тому оцінки числа українських трудових мігрантів на рівні понад 3 млн осіб не мають під собою підстав. 

    У майбутньому визначити розмір трудової міграції, ймовірно, буде складніше, оскільки тимчасова міграція іноді перетворюється на постійну. За даними проведеного в 2012 році опитування, якщо поїздки до Росії мали, в основному, короткостроковий характер (для 62,1% мігрантів їх тривалість не перевищувала 3 місяців), то в ЄС більшість трудових мігрантів працювали не менше 6-12 місяців. Частина з них, очевидно, вже не повернеться до України. При цьому потрібно врахувати, що Європейський Союз є головним напрямком міграції українців — за підсумками опитування 2012 року, частка Союзу склала 50% (частка Росії — 43,2%). 

    А щоб оцінити масштаб постійної міграції з України, потрібно дочекатися перепису населення. Перший і останній раз в історії незалежної України він проводився в 2001 році. Другий був запланований на 2011 рік, але його проведення кілька разів відкладалося, останній раз — на 2016 рік. 


    Стаття написана в рамках проекту «Міграція з України після скасування візового режиму з ЄС», який виконується Інститутом економічних досліджень та політичних консультацій за підтримки Міжнародного Вишеградського фонду та Міжнародного фонду «Відродження».

    Джерело: LB.ua

Поділитися:
Powered by

Activemedia
© 2020
Інститут
економічних досліджень
та політичних консультацій
адреса:
Рейтарська 8/5-А,
01054 Київ, Україна
тел.:
+ 38 044 278-63-42
+ 38 044 278-63-60
факс:
e-mail:
+ 38 044 278-63-36
institute@ier.kyiv.ua
Використання матеріалів сайту дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на www.ier.com.ua