Друк

Анонс

Вхід на сайт


Статті

  • 03.03.2018

    20 років економічної інтеграції очима бізнесу

    Уявлення українського бізнесу про напрямки економічної інтеграції країни зазнало  поступових, але суттєвих змін за час незалежності країни. За результатами опитування «Ділова думка», яку Інститут економічних досліджень та політичних консультацій проводить серед керівників підприємств, частка прихильників винятково західного (європейського) вектора економічної інтеграції виросла з 14,0% у 1998 році до 61,3% в 2017 році. Натомість частка тих, хто  вважає пріоритетом економічної політики країни співпрацю з Росією та країнами СНГ, скоротилася, відповідно, з 42,3 % в 1998 році до 9,4% у 2017 році. На ставлення бізнесу до питань європейської інтеграції впливали як особистісні вподобання та ціннісні орієнтації керівників підприємств, так і, очевидно,  раціональні  очікування, пов’язані з веденням бізнесу. Наприклад, за результатами того ж опитування,  ті з респондентів, що мали партнерів у Росії та не змогли переорієнтувати свій експорт,  навіть після початку російської військові агресії на Сході України вважають такий вектор пріоритетним. Вони, звісно, у меншості. Разом із цим, саме факт російської військової агресії мав вирішальний вплив на драматичне зменшення частки прихильників саме східного вектора економічної інтеграції України, а початок дії Угоди про асоціацію між Україною та ЕС і безвізового режиму для українців, очевидно, мав вирішальний вплив на суттєве зростання частки прихильників західного вектора. Саме такі тенденції у ставленні керівників підприємств до економічної інтеграції зафіксовано найсвіжішими результатами дослідження «Ділової думки», яку Інститут економічних досліджень та політичних консультацій (ІЕД) провів у жовтні-листопаді 2017 року.

     

    Ставлення до напрямків економічної інтеграції: спадок СРСР та криза 90-х

    Загалом, за результатами щоквартальних опитувань керівників підприємств «Ділова думка», прийнятність для бізнесу європейського напрямку економічної інтеграції поступово, але неухильно зростала.  У 1998 році ІЕД уперше поставив питання керівникам підприємств щодо вибору одного пріоритетного напрямку економічної інтеграції країни. Отримані результати засвідчили існування принаймні двох тенденцій. Перша — частка прихильників східного (російського плюс СНД) напрямку економічної інтеграції суттєво перевищувала частку прихильників західного (європейського) напрямку. Так, 42,3% опитаних тоді керівників підприємств вважали пріоритетом економічну інтеграцію з Росією та країнами СНД. Лише 14,0% надавали перевагу європейському вектору. Друга тенденція — це існування та досить велике поширення змішаного погляду  бізнесу на ці питання. Так, у 1998 році більше ніж сорок відсотків респондентів не змогли вибрати один пріоритетний напрямок, натомість вказували на обидва протилежні варіанти – східний та західний — або ж обирали варіант — важко відповісти. Очевидно, це пов’язано з перехідним періодом від адміністративної до ринкової економіки. Цей період, з одного боку, характеризувався розривом економічних зв’язків між колишніми партнерами, а з іншого — відсутністю чітко окресленої альтернативи в практиці ведення бізнесу та в політичному  порядку денному того часу. Тобто, існувала ситуація, коли коопераційні зв’язки між підприємствами країн колишнього СРСР уже було фактично розірвано, але ментальні зв’язки (зв’язки «у головах») усе ще залишалися. Крім того, на політичному порядку денному тогочасної України  європейський вектор практично не розглядався як економічна альтернатива вектору східному. Цей період у політичному плані характеризувався політикою багатовекторності, яку тодішній президент Леонід  Кучма починав активно впроваджувати за другої своєї каденції. Українцям і надалі пропонувалися радянський підхід «народів-братів» та відсутність альтернатив в економічній співпраці. Зауважимо, що для цього були й об’єктивні причини — економічна криза дев’яностих, що вилилась у ряд структурних проблем як на макро- так і на корпоративному рівнях. Низька  продуктивність праці  та невідповідна якість продукції українських підприємств не давала їм можливостей шукати нових, відмінних від колишніх радянських партнерів для бізнесу.

      

    321
     

    Невизначеність у пріоритетах як характерна риса ділової думки від українського бізнесу в поворотні моменти суспільного розвитку

    Надалі у спостереженнях «Ділової думки» така ситуація невизначеності буде траплятися ще часто з піками в ті роки, коли відбувалися вибори та зміни владної еліти в країні. Це пояснюється як економічними, так і  політичними факторами: зміна влади несла зміну політичного дискурсу. Зокрема, це було в 1999 році, кінець якого можна охарактеризувати як початок нової ери економічної політики. Саме тоді було призначено нового прем’єр-міністра країни Віктора Ющенка. Тоді, за даними «Ділової думки»,  50,0% опитаних не могли визначитися з пріоритетним напрямком економічної інтеграції. Висока невизначеність спостерігалась і в 2004 та 2005 роках - час Помаранчевої революції та постпомаранчевої real politics, яка наприкінці 2005 року спричинила політичні скандали між колишніми соратниками та відставку тодішнього прем’єр-міністра Юлії Тимошенко. У ці роки, відповідно, 42 та 43 відсотки респондентів не могли окреслити своїх пріоритетів економічної інтеграції для країни або мали змішаний пріоритет. Під час виборів президента в 2010 році, коли виграв Віктор Янукович, так само, 41,0% опитаних не мав чіткого власного ставлення до векторів економічної інтеграції країни. Також частки тих, хто не зміг визначитися з пріоритетом економічної інтеграції, були великими в 2015 та 2016 роках. Вони становили, відповідно, 56,5% та 45,9%. Причиною, очевидно, була окупація Росією Криму та військова агресія гібридних російсько-терористичних військ на Сході країни, що різко вплинуло на свідомість українського суспільства загалом та, відповідно, представників бізнесу зокрема. Детальніше поговоримо про це далі.

     

    Західний вектор економічної інтеграції: поступове зростання підтримки

    У наступний, після 1998 року, період до 2017 року частка прихильників західного (європейського) вектора економічної інтеграції серед українського бізнесу поступово зростала.  Так, у 2001 році вона становила вже чверть опитаних респондентів «Ділової думки», у  2004 - майже третину, а в 2005 більше третини респондентів «Ділової думки» вважали, що єдиними пріоритетом економічної інтеграції України має бути європейський  або західний вектор. Динаміка ж прихильності бізнесу до східного вектора є зовсім іншою. Так, у 2001 році зафіксовано пік підтримки пріоритету економічної співпраці з Росією або з країнами СНГ, і одночасно цей період характеризувався однією з найменших часток тих, хто не визначився. У 2004 році, уперше за час проведення цього заміру, частки прихильників західного та східного векторів зрівнялися: відповідно - 28,5% та 28,8% опитаних.  Далі більше — у 2005 році частка прихильників східного напрямку вперше була меншою за частку прихильників західного напрямку: відповідно – 24,2% та 32,7%, а частка тих, хто не визначився, як уже зазначалося вище, була одна з найбільших. Тобто, політичний наратив  Помаранчевої революції  вперше показав певну альтернативу співпраці з країнами колишнього СРСР, що одразу відобразилося в  оцінках та очікуваннях представників бізнесу, – частка прихильників західного вектора зростає, а прихильники східного вектора засумнівалися, побачивши певну альтернативу. У результаті, ми спостерігали поповнення рядів прихильників змішаного погляду або тих, кому важко визначитися.  

    Однак подальші події, а саме, постпомаранчевий реванш у політичній площині та сприятлива світова економічна кон’юнктура для структурно нереформованої промисловості України (зокрема зростання цін на продукцію української металургічної промисловості у світі) загальмували як реформи в країні, так і зміни суспільного дискурсу щодо альтернативи пострадянському вектору економічної співпраці.  Тому згодом, у 2006 році, при збільшенні прихильників  європейського вектора економічної інтеграції (35% опитаних), частка прихильників співпраці з Росією та країнами СНД (після зменшення в 2004 та 2005 роках) також суттєво зросла (37%) та знову перевищила частку прихильників західного вектора.

    У наступні два роки – 2007 та 2008 – прихильність бізнесу до східного вектора економічної інтеграції продовжила стрімке зростання, досягнувши показника 1998 року: відповідно – 42,1% та 43,4% керівників підприємств повідомляли про бажання економічної інтеграції винятково з Росією та країнами СНД. Зазначимо, що це відбувалося за рахунок зменшення частки тих, хто мав змішаний погляд на питання економічної інтеграції. Частка прихильників західного вектора в цей період зазнала змін у рамках п’яти- відсоткової статистичної похибки (тобто, з точки зору статистичної достовірності, не можна говорити про зміни такого показника)  та коливалась у межах від 29% - 34%.

    У 2009 році знову відбулося зменшення частки прихильників східного вектора економічної інтеграції (хоч так само, як у 2000 - 2008 роках, статистично не достовірне), спостерігалось зростання поширення серед керівників підприємств змішаного погляду на пріоритети економічної інтеграції України, а частка прихильників європейського вектора  практично не змінилась, порівняно з 2008 роком:  відповідно – 30,1% у 2009 та 31,7% у 2008 роках.

    У 2010 році, коли Віктор Янукович   виграв вибори і повернув собі повноваження, відповідно до Конституції 1996 року, суттєво зросла частка керівників підприємств, які не могли визначитися з пріоритетом економічної інтеграції країни. Це відбувалося за рахунок зменшення до 30,8% з 39,0% у 2009 році частки прихильників виключно східного (російського) напрямку економічної інтеграції України. Частка прихильників західного вектора суттєвих змін не зазнала та становила 28,1% опитаних. Це було черговим поворотним моментом у тенденції прихильності до європейського вектора економічної інтеграції серед українського бізнесу — у наступні роки (2011, 2012 та 2013) частка прихильників саме європейської економічної інтеграції лише зростала.

    Так, у 2011 році вже 37,7% опитаних не бачили альтернативи європейському вектору економічної інтеграції, у 2012 році таких було 39,3%, а в 2013 – рекордних, на той час, 52,4%. Тобто, у 2013 році вперше за час спостережень з 1998 року частка прихильників винятково європейської економічної інтеграції становила більше половини респондентів панелі дослідження «Ділова думка»! У цей же час відбулося зменшення частки тих, хто мав змішаний погляд на пріоритети економічної інтеграції, а частка прихильників винятково східного вектора економічної інтеграції, зменшивсь до 24,7% у 2011 році, у 2012 та 2013 роках залишалася практично без змін.  Звичайно, внесок у таку динаміку поглядів мали різні фактори, наприклад, збільшення позитивних повідомлень про перспективи економічної інтеграції з Європейським Союзом та вигоди від поглибленої Угоди про вільну торгівлю. Вони були важливими на інформаційному та політичному порядку денному тогочасної української влади і слугували, як зараз уже відомо, ширмою для західних партнерів та частиною багатовекторної політики, яка практикувалась у країні за часів «пізнього» Кучми. 

     

    Вплив Революції Гідності на пріоритети економічної інтеграції українського бізнесу: зростання визначеності

    Важливо зазначити, що час проведення опитування в 2013 році практично збігся з початком Революції Гідності. Поштовхом до неї була різка зміна зовнішньополітичного та зовнішньоекономічного векторів режиму Януковича, зокрема відмова підписати Угоду про асоціацію з Європейським Союзом та плани економічного зближення з Росією. У результаті, на основі даних «Ділової думки», ми бачимо одну з найбільш чітко визначених за весь час проведення дослідження позицій українського бізнесу щодо векторів економічної інтеграції країни — лише 24,3% опитаних керівників підприємств не змогли визначитися або мали змішаний погляд на напрямок економічної інтеграції України. Подібне вже спостерігалося в 2001 році (тоді було 23,2% тих, хто не визначився) та в 2008 році (24,9% тих, хто не визначився). Однак у 2013 році самі вектори економічного розвитку кардинальним чином змінились, порівняно як з 2001 роком, так і з 2008 роком. Якщо в 2001 році частка прихильників економічної інтеграції винятково з Росією та країнами СНД становила 52,2%, а прихильників тільки європейської економічної інтеграції було лише 24,6%, то в 2013 році, як уже зазначалось вище, уже 52,4% були прихильниками саме європейської інтеграції і лише 23,3% не бачили альтернативи пострадянській економічній інтеграції.   Тобто, Україні знадобилося 12 років для того, щоб  змінити ставлення до вектора економічної співпраці країни з зовнішніми партнерами.

     

    321
     

    Динаміка прозахідного та проросійського векторів економічної співпраці в 2014 - 2017 роках

    У наступні чотири роки на оцінки та очікування українського бізнесу, як і на  все суспільство, суттєвий вплив мав фактор російської військової агресії. Зокрема, частка прихильників винятково східного, тобто російського плюс країни СНД або пострадянського вектора економічної інтеграції, у 2014 році скоротилась до 4,8% з 23,3% у 2013 році. Це найменша частка прихильників цього напрямку економічної інтеграції за всі 19 років, за які проводяться такі заміри.  У наступні роки – 2015, 2016 та 2017 – спостерігається тенденція незначного зростання показника прихильності до східного вектора економічної інтеграції. Хоча зазначимо, що ці зміни є статистично недостовірним, тобто знаходяться в інтервалі похибки для даних, отриманих із вибірки такого розміру, як вибірка дослідження «Ділова думка». Зокрема, у 2015 році частка прихильників східного вектора  економічної інтеграції  становила 8,3%, у 2016 році  — 7,0% , а в 2017 році — 9,4%. Окремо зазначимо, що в 2017 році серед цих 9,4% прихильників економічної інтеграції з Росією та країнами СНД більшість становлять респонденти з прикордонної Харківської області, що свідчить, у тому числі, і про труднощі в переорієнтації експорту підприємств східних областей країни. Звичайно, вплив власних політичних уподобань та ціннісних орієнтацій респондентів ми відкидати не можемо, хоча й не маємо даних щодо них. 

    Разом із суттєвим падінням прихильності до економічної інтеграції з Росією та країнами СНД у 2014 році відбулося суттєве зростання частки тих, хто не визначився або має змішаний погляд на інтеграційні пріоритети.   Частка керівників підприємств, що дотримуються такої думки, зросла з 24,3% у 2013 році до 47,1% у 2014 році. Разом із цим, частка прихильників лише західного вектора економічної інтеграції дещо скоротилась — з 52,4% у 2013 році до 48,1% у 2014 році (хоча й тут заначимо, що, зі статичної точки зору, це скорочення знаходиться в рамках похибки вибірки).  Однак результати, які були отримані в 2015 році, свідчать, що 2014 року спостерігався все ж певний початок нових тенденцій. Зокрема, незважаючи на проєвропейський курс української влади після 2014 року, у 2015 році частка керівників підприємств, які вважали пріоритетом тільки  західний вектор економічної інтеграції, скоротилась до 35,9%, а частка тих, хто не зміг визначитися або мав змішаний погляд на пріоритети економічної інтеграції, зросла до рекордних (найбільших за весь час проведення спостережень)  56,5% опитаних. Очевидно, що український бізнес знову опинився в ситуації невизначеності. Однак висловимо припущення, що цього разу ситуація викликана докорінно іншими чинниками, ніж було в попередні роки. Перш за все, це затримка з ратифікацією Угоди про асоціацію з боку ЄС через процедурні моменти, певне розчарування українського суспільства та бізнесу в процесах, що відбувалися всередині ЄС,  розчарування через реакцію ЄС на військові втрати України внаслідок агресії з боку Росії тощо. 

    У 2016 році частка прихильників лише західного вектора економічної інтеграції знову зростає до 47,1%, а частка тих, хто не визначився з одним пріоритетним вектором інтеграції, зменшується до 45,9%.  Очевидно, даються взнаки перші результати дії економічної частини Угоди про асоціацію та спеціальних преференцій з боку ЄС до українського бізнесу, а також інші, очікувані, реакції ЄС на ситуацію в Україні, зокрема продовження економічних санкцій проти Росії як країни агресора.

    У 2017 році спостерігається подальше суттєве зростання прихильності українського бізнесу до європейського вектора економічної інтеграції України. 61,3% керівників підприємств вважає, що саме західний вектор економічної інтеграції має бути пріоритетним в Україні. Цей показник зріс на 14,2 відсоткових пунктів, порівняно з 2016 роком, досягши свого рекордно високого значення за весь час проведення дослідження. Суттєвим є той факт, що таке зростання відбулося за рахунок зменшення частки тих, хто не зміг визначитися. Частка респондентів, що не визначилися або мали змішаний погляд на пріоритети економічної інтеграції, зменшилась з 45,9% у 2016 році до 29,3% у 2017 році. Очевидно, важливим фактором, що вплинув на ставлення бізнесу до векторів інтеграції, є як впровадження безвізового режиму з країнами ЄС, так й успішний досвід зовнішньоекономічної співпраці з партнерами з країн ЄС. Це стало можливим унаслідок реалізації положень Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом.

     

    Висновки та рекомендації

    Результати наших спостережень свідчать, що подальший позитивний досвід економічної співпраці з партнерами з ЄС,  незмінність політичного курсу України щодо західного вектора розвитку, успіх проєвропейських реформ у  країні, зокрема покращення ділового клімату, зменшення можливостей для високорівневої корупції, укріплення демократії та посилення самоврядування сприятимуть посиленню підтримки західного (європейського) вектора інтеграції як українським суспільством, так й українським бізнесом. Разом із цим, внутрішні дискусії та виклики єдності, з якими стикнулися країни ЄС за останні роки,  за певних умов можуть збільшити бажання українського бізнесу шукати партнерів поза межами ЄС. Це радше є позитивним, ніж негативним фактом, з точки зору економічних інтересів нашої країни. Натомість російська військова агресія та окупація частини України не сприятимуть відновленню прихильності до економічної інтеграції з Росією. Однак особливу увагу слід звернути на бізнес, розташований у прикордонних із Росією областях, який через своє географічне розташування та попередній досвід має схильність до економічних зав’язків із Росією. Тут необхідно, за допомогою інформаційних кампаній, збільшувати обізнаність у тому, як знайти партнера в країнах ЄС, та в тих перевагах, які дає економічна співпраця з країнами ЄС.  

    Сфери досліджень:  Ділові тенденції
Поділитися:
Powered by

Activemedia
© 2010
Інститут
економічних досліджень
та політичних консультацій
адреса:
Рейтарська 8/5-А,
01030 Київ, Україна
тел.:
+ 38 044 278-63-42
+ 38 044 278-63-60
факс:
e-mail:
+ 38 044 278-63-36
institute@ier.kiev.ua
Використання матеріалів сайту дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на www.ier.com.ua