Під час Міжнародного економічного форуму, який днями відбувся у курортному Трускавці, у мене часом виникало дежавю – ті самі доповідачі, ті самі промови, ті самі проблеми.
От тільки якщо раніше іноземні гості вказували на проблеми більш дипломатично, то тепер кажуть прямо: основна проблема української економіки – корупція на усіх рівнях. Один з потенційних інвесторів просто з трибуни заявив, що рекомендуватиме своїм партнерам поки що не інвестувати в Україну... Чи можна подолати корупцію в Україні та як вплине на економіку новий Податковий кодекс, «ВЗ» розпитував у директора Інституту економічних досліджень та політичних консультацій професора Ігоря Бураковського (на фото).
- Один з литовських бізнесменів, який кілька років працював в Україні, дивувався, що у нас хабарі дають і беруть усі... Невже хабарництво – наша національна риса?
– Не думаю, що корупція чи хабарництво є частиною того, що називають українським менталітетом. Це не є хвороба, властива виключно українському організмові. Можемо згадати успішні антикорупційні заходи, що здійснювались у Польщі, надзвичайно цікавий досвід Грузії. Чим більше говоримо про корупцію і менше робимо якихось реальних кроків, тим більше ця проблема вкорінюється у наших мізках як така, з якою неможливо боротися. Універсальними ліками від цієї хвороби є прозорість, гласність і незалежність судової системи. Можемо себе тішити, що періодично корупційні скандали випливають у Німеччині, Франції, Італії... Але мусимо визнати, що після цих скандалів там люди втрачають свої політичні позиції, несуть покарання, навіть до кримінальної відповідальності. Якщо ми хочемо, щоб українці об’єднувалися, шукали національну ідею, то якраз боротьба з корупцією значно більше поєднає схід, захід, південь, північ, аніж промови про духовну соборність. Питання боротьби з корупцією на сьогодні – питання створення нової економічної системи, прозорих правил гри для усіх учасників економічного життя: і фізичних осіб, і підприємців. З одного боку, корупція сприяє вирішенню якихось питань, скажімо, отримання певних дозволів на ведення бізнесу. З іншого боку, ці гроші – втрачені для економіки, для інвестиційних можливостей. Хабар можна розглядати як своєрідний податок, який платять усі. Розглядаючи законодавчі норми, акти, людина, яка є корупціонером за визначенням, відразу закладає у них можливості для відповідного корупційного податку.
- Як оцінюєте проект Податкового кодексу, який, попри шквал критики, все ж прийняли у першому читанні?
- Вперше маємо спробу зібрати в єдиному законі всі основні механізми, принципи, інструменти управління податковою системою. Тому до цього кодексу і завищена увага, і завищені очікування. Сама ідея понад чотири тисячі актів привести до спільного знаменника заслуговує на підтримку. Але треба розуміти, що цей кодекс народжувався в наших реаліях, і це не могло на ньому не позначитися. Я б звернув увагу на кілька пунктів. Насамперед, це податкове стимулювання окремих галузей. Кодекс має запроваджувати стандартні правила для усіх. Якщо хочемо комусь допомагати – має бути інше рішення, але це не можна вписувати в “тіло” базового закону. По-друге, треба ще раз уважно подивитися на особливості податкового і бухгалтерського обліку. Можна знизити ставки податків, але якщо певні витрати підприємства не можуть бути показані як такі, з яких не платяться податки, тоді і у компаніях виникають питання, як себе вести. Коли приходять сюди іноземні інвестори і бачать, що є окремо податковий облік, окремо бухгалтерський облік, і є українські стандарти бухгалтерії, то це для них серйозний бар’єр. По-третє, закон передбачає певне оподаткування ігрового бізнесу. Отже, уряд планує відновити діяльність ігрового бізнесу. Як і в якій формі – побачимо.
Очікували так званих податків на розкіш, а фактично все звелося до оподаткування надлишкової з точки зору авторів житлової площі. Найбільш контраверсійною є частина, пов’язана з розвитком малого та середнього бізнесу. Добре, що передбачені певні пільги, але я ще раз би подумав стосовно необхідності скорочення переліку тих, хто може претендувати на спрощену систему оподаткування.
- Минулого тижня з приводу українського проекту Податкового кодексу висловився і російський прем’єр Володимир Путін. За його словами, у момент, коли Україна робить такі величезні зовнішні запозичення, не можна йти на зниження податкових надходжень. Тобто є сумніви, чи Україна зможе розрахуватись з боргами?
- Країни чи фінансові структури не просто так дають гроші. Вони беруть наші бюджетні правила, дивляться можливості надходження тих чи інших грошей і визначають, наскільки держава є платоспроможним позичальником. Бізнес повинен розуміти, у якому стані державні фінанси, бо на нього це впливає безпосередньо. Якщо стан фінансів поганий, виникають проблеми з відшкодуванням ПДВ. Замість живих грошей, які сьогодні конче потрібні бізнесу, їм дають облігації внутрішньої державної позики. Якщо мені терміново потрібні гроші, то я цей цінний папір можу продати лише з великим дисконтом, тобто фактично втрачаю кошти... Для Росії важливо не перетворюватися на стратегічного донора, адже їхні фінансові можливості не безмежні. Існує велика зацікавленість з боку російських інвесторів до України. Тому питання Путіна – питання захисту своїх фінансових інтересів. Ми повинні зрозуміти, що Україну очікує 2013 рік, коли матимемо пікові виплати, в тому числі по зовнішньому боргу. Бажано, щоб ми ці виплати робили. Це потрібно не тільки, щоб звільнити економіку від боргів, бо робити нові борги, аби розрахуватися зі старими – це шлях у глухий кут.
- Наскільки велика загроза, що Україна не зможе впоратись з виплатами?
- На сьогодні наші зовнішні борги виходять на рівень 40% від ВВП. Це не катастрофа, але уже той рівень, коли ризики суттєво зростають. Уряду бажано, приймаючи бюджет на 2011 рік, мати середньострокову боргову стратегію. Тобто знати, що країна буде робити з боргами в 11-му, 12-му, 13-му роках і так далі. А не так: з’явилась проблема – ми її гасимо, а далі буде видно.
- Чи вдасться наступного року скоротити дефіцит бюджету, як того вимагає МВФ?
- Скоротити витрати цілком можливо, але це потребує політичної волі. Ключовий урок і фінансової кризи, і нинішньої кризи державних фінансів простий – кожна країна має жити відповідно до своїх можливостей. На сьогодні в Україні понад вісімдесят категорій населення отримують ті чи інші пільги. Якщо ми усім не можемо допомогти, про це треба відверто сказати. Систему треба реформувати. Якісь пільги зняти, якісь обмежити, якісь реструктуризувати. Держава має визначитись, які функції вона виконуватиме, а які ні. Взяти хоча б підтримку сільського господарства. Звичайно, аграрії скажуть, що їм потрібні мільярди. Але треба виходити з того, скільки їм можна виділити. Варто перейти від підтримки представників певних професій (наприклад, коли у певній галузі раніше виходять на пенсію) до системи підтримки найбіднішого населення. Насамперед треба визначити, хто для нас «бідне населення», скільки їх і де проживають. Інтервенції з державного Аграрного фонду не дадуть можливості знизити ціни на хліб і зафіксувати їх на певному рівні, оскільки ми живемо у ринковій економіці. Варто дозволити формувати ціни, виходячи з попиту і пропозиції. Але якщо є люди, які не мають можливості забезпечити себе продуктами харчування на прийнятному рівні, треба створити спеціальну систему субсидій. Вони можуть бути і у формі тих же продуктових талонів. Проблеми треба вирішувати крок за кроком, навіть якщо доведеться різати по живому.
