Друк

Архів 2013

  • Олександра Бетлій: "Світовий досвід свідчить про те, що Україні необхідна сильна первинна ланка, яка зазвичай базується на наданні медичної допомоги лікарями загальної практики — сімейної медицини, які несуть відповідальність за комплексне лікування пацієнта"

    27.11.2013

    31 жовтня 2013 р. у Києві відбувся круглий стіл «Реформа охорони здоров’я в Україні: ідея та реалії», організований Інститутом економічних досліджень та політичних консультацій (далі — Інститут), під час якого були обговорені результати незалежного аналізу ходу реформування сектору охорони здоров’я України, проведеного Інститутом за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» у період з червня 2012 по травень 2013 р.

    Мета аналізу

    • Оцінити хід реалізації реформи системи охорони здоров’я в пілотних регіонах, виявивши поточні та потенційні проблеми як самого процесу впровадження реформи, так і впливу здійснюваних змін на доступність і якість медичної допомоги для населення (в тому числі вразливих верств).
    • Надати рекомендації щодо зменшення негативного впливу виявлених проблем.
    • Розробити основні елементи дорожньої карти реформи охорони здоров’я для інших регіонів.
    • Розробити сценарії щодо надання медичної допомоги вразливим верствам населення в контексті реформи системи охорони здоров’я.

    Основні завдання аналізу

    • Огляд та аналіз ухвалених та ініційованих законодавчих і нормативних актів щодо впровадження реформи в секторі охорони здоров’я.
    • Оцінка регіональних планів щодо проведення реформ у пілотних регіонах.
    • Аналіз впроваджених змін у рамках реформи в пілотних регіонах.
    • Розробка сценаріїв включення медичної допомоги вразливим верствам населення в реформовану систему охорони здоров’я та виявлення найбільш прийнятного варіанта для заінтересованих сторін.
    • Адвокація необхідних змін у системі охорони здоров’я шляхом обговорення результатів здійсненого аналізу та вироблених рекомендацій з органами влади та ініціювання публічної дискусії щодо результатів моніторингу, обговорення рекомендацій та шляхів їх впровадження за участю неурядових організацій та активістів. Зокрема йдеться про фахову дискусію з медичними працівниками та управлінцями.

    Мета круглого столу — забезпечити діалог представників різних заінтересованих сторін, яких стосується реформа: владу, пацієнтів, лікарів та громадськість — щоб вони нарешті почули один одного. Такого діалогу і спілкування справді бракує, про що свідчили результати поїздок по регіонах під час проекту.

    Відкриваючи круглий стіл, Ігор Бураковський, Голова правління Інституту, зазначив, що тема реформи охорони здоров’я в Україні на сьогодні є однією з таких, що найбільш активно дискутуються, і водночас однією з найскладніших. Від початку реформи пройшов вже певний період, за який виявилися великі проблеми, зокрема в пілотних регіонах, і це не може не турбувати суспільство, адже реформа охорони здоров’я стосується кожного. Ідея проекту, результати якого обговорюються, полягала в тому, щоб подивитися, як сьогодні втілюється реформа, які проблеми наявні на різних рівнях, і спробувати допомогти поспілкуватися з цього приводу основним заінтересованим сторонам. Він висловив упевненість, що активне обговорення таких соціально значущих проектів, як реформування охорони здоров’я, має стати активним елементом як вироблення управлінських рішень, так і моніторингу того, що безпосередньо реалізується, і певним дороговказом, які проблеми і яким способом слід вирішувати в майбутньому.

    Олена Кучерук, в.о. директора програми «Громадське здо­ров’я» Міжна­родного фонду «Відродження», зазначила, що ця програма, крім іншого, опікується питаннями прав пацієнтів та рівного доступу до медичної допомоги. Кожна людина у своєму житті стикається із системою охорони здоров’я, а люди, які живуть із хронічними захворюваннями, майже щоденно потребують адекватної, бажано ефективної та доступної медичної допомоги. Більше того, є цілі категорії громадян, які в силу наявної дискримінації мають суттєві проблеми з доступом до медичної допомоги. Наприклад це люди, які живуть із ВІЛ, наркозалежні, люди, залучені до секс-бізнесу, тощо. Кожен може опинитися у ситуації, коли до нього непритомного, за відсутності поряд знайомих або рідних, ніхто не зможе викликати приватну швидку допомогу. І тоді не лише наше здоров’я, а й життя залежатиме від того, наскільки система спрацює чи не спрацює. Тому питання реформи охорони здоров’я дійсно має стосуватися кожного, оскільки реформа передбачає суттєві зміни, і не лише структурні й фінансові. Як свідчить досвід, реформа триває вже не перший рік, і більшість населення не має чіткого розуміння, в чому її суть, і що необхідно робити у тих чи інших конкретних випадках. Саме тому Міжнародний фонд «Відродження» і підтримав Інститут у здійсненні власне незалежного моніторингу і оцінки стану реалізації цієї реформи. О. Кучерук також висловила сподівання, що отримані результати і рекомендації стануть у пригоді для тих, хто займається впровадженням реформи охорони здоров’я в Україні, і що певні проблеми і негаразди, які виникли на етапі пілотних проектів, будуть вирішені й усунені, і в подальшому їм вдасться запобігти.

    Олександра Бетлій, координатор проекту «Аналіз реформи охорони здо­ров’я», зазначила, що кожна країну світу час від часу задає собі запитання, чи може вона надалі утримувати свою систему охорони здоров’я незмінною, і як можна поліпшити її результативність і ефективність. Це питання не нове для української влади, воно постає перед нею вже понад 20 років. Водночас влада досі не змогла чітко з’ясувати, які саме зміни необхідні, які принципи фінансування для охорони здоров’я потрібні тощо. Для того щоб відповісти на ці запитання, потрібен комплексний підхід. І якраз у дослідженні Інституту відбулася спроба комплексно підійти до цієї проблеми, адже результати аналізу базуються на матеріалах понад 50 інтерв’ю з медичними працівниками, пацієнтами та представниками органів влади пілотних регіонів. Крім того, проведено ряд фокус-груп із пацієнтами і лікарями з приводу реформи. Перше запитання, на яке намагалися отримати відповідь дослідники, — чи потрібна взагалі медична реформа в Україні. І отримана відповідь однозначна — так, потрібна. Потрібна тому, що на сьогодні доступність до якісної медичної допомоги дуже обмежена, неформальні платежі — хабарі й обов’язкові так звані благодійні внески, з одного боку, дещо сприяють покращанню медичної допомоги, яку отримують пацієнти, з іншого — надають можливість виживати системі охорони здоров’я. Разом з тим, малозабезпечені верстви населення дедалі частіше не мають доступу до медичної допомоги. Водночас бюджетні кошти, які виділяються у недостатній кількості, витрачаються вкрай неефективно. Фінансуються непрацюючі ліжка і заклади охорони здоров’я, які фактично не надають медичної допомоги належної якості. Стан здоров’я пацієнтів при цьому залишається незадовільним, про що зокрема свідчить показник очікуваної тривалості життя, за яким Україна суттєво відстає від країн Європейського Союзу (ЄС). Однією з причин передчасної смертності є, зокрема, серцево-судинні захворювання. Для того щоб вплинути на цей показник, потрібна серйозна профілактична робота, яка на сьогодні в Україні не виконується.

    Світовий досвід свідчить про те, що Україні необхідна сильна первинна ланка, яка зазвичай базується на наданні медичної допомоги лікарями загальної практики — сімейної медицини, які несуть відповідальність за комплексне лікування пацієнта. Натомість в Україні найчастіше пацієнти самі формують собі «маршрут» і вирішують, до якого спеціаліста вторинного рівня їм іти, і таким чином частково беруть на себе відповідальність за результати лікування. Тому реформа безумовно потрібна. Водночас, за словами О. Бетлій, протягом двох років впровадження реформи не було ухвалено чіткої моделі, за якою відбуватиметься реформування системи охорони здоров’я. Так, у презентаціях Міністерства охорони здоров’я (МОЗ) і Адміністрації Президента Украни були подані схеми госпітальних округів. Але це лише схеми, а не затверджена модель надання медичної допомоги. І під час інтерв’ю представники влади у пілотних регіонах зазначали, що якби МОЗ України надало чіткі роз’яснення щодо моделі та структури майбутньої системи, то реформа на місцях йшла би більш виважено, ефективно і з меншими проблемами як для медиків, так і для населення. Отже, реформа охорони здоров’я була законодавчо розпочата у 2011 р., а фактично її почали запроваджувати наприкінці 2013 р. без ретельної підготовки, без роз’яснення і без чіткого плану змін. Населення навіть у пілотних регіонах досі не розуміє, до чого ця реформа, до чого вона має привести і в чому вона полягає. Так само не розуміють цього і медики, і супротив з боку медиків переростає у ще більший супротив з боку населення, оскільки своїми побоюваннями лікарі діляться з пацієнтами. В результаті фактично зроблено поки що тільки перший крок — відокремлено первинну ланку медичної допомоги шляхом створення центрів первинної медико-санітарної допомоги (ЦПМСД). Проте у більшості регіонів існує конфлікт інтересів між ЦПМСД і закладами вторинної ланки, і це нонсенс, тому що вони мають працювати як складові однієї системи, а не як конкуренти. Питання реорганізації дуже болюче. Тому, на думку О. Бетлій, МОЗ України необхідно нарешті запровадити чіткі критерії реорганізації, і особливо це стосується сільських дільничних лікарень. Тобто реформа системи охорони здоров’я необхідна (про що свідчать і опитування населення), але потребує чіткої розробленої моделі, яка враховує досвід і помилки, і успіхи пілотних регіонів. На жаль, у непілотних регіонах, які почали реформу вже нинішнього року, все відбувається за принципом: ми подивилися, як у пілотах, і тепер робимо краще. Це призводить до хаосу, повторюються помилки, які були в пілотних регіонах, роб­ляться нові помилки, замість того, щоб іти спокійним шляхом з урахуванням досвіду колег.

    Костянтин Надутий, начальник Управління реформ медичної допомоги МОЗ України, зазначив, що необхідність реформи визнавали ще як мінімум 10 років тому, бо перша концепція реформування системи охорони здоров’я затверджена у 2000 р., і в ній було системно описано все те, що відбувається сьогодні. Але протягом 10 років після цього ніяких кроків у цьому напрямку не зроблено. На сьогодні ми маємо 8 тис. сімейних лікарів, але ця кількість нікого не має вводити в оману. Якщо говорити про реформування первинної ланки саме як базового елементу системи охорони здоров’я, то цей процес навіть за дуже сприятливих обставин у невеликих країнах тривав 5–7 років. В Україні активні дії у цьому напрямку розпочалися у 2011 р., а нова модель фінансування і мотивації почала впроваджуватися із середини 2012 р., тобто лише один рік ця модель відпрацьовується у пілотних регіонах. Не можна також сказати, що ця модель на сьогодні повністю сформована, адже вона багатоелементна, і різні елементи впроваджуються різними темпами.

    Перший елемент — юридичне відокремлення первинної допомоги від вторинної, другий — створення рівної фізичної доступності первинної допомоги для пацієнтів в усіх регіонах, третій — право вільного вибору пацієнтом лікаря первинної ланки і закладу первинної медичної допомоги, четвертий — економічна модель, спрямована на те, щоб первинна ланка почала доброзичливо взаємодіяти із вторинною і навпаки. На сьогодні четвертий елемент — це абсолютний ідеалізм, тому що вторинна ланка нині домінує над первинною щодо забезпечення фінансуванням, кадрами, лобістських і політичних впливів тощо. Як приклад К. Надутий навів досвід Великобританії, де госпітальним округом керує 15 осіб, з яких 8 — представники загальної практики, 1 — лікар-спеціаліст, 2 медичних сестри, 2 представники громади і 2 професійних менеджери. Ще одним елементом реформи є стандартизація надання медичної допомоги. Медичні стандарти зараз активно розробляються на рівні МОЗ України, за останній рік затверджено понад 30 медико-технологічних документів, але на сьогодні відстають регіони у розробці локальних протоколів. Фактично цей процес лише розпочато.

    Завершуючи виступ, К. Надутий наголосив, що галузь на сьогодні має саме системну програму реформування, яка базується на Програмі економічних реформ Президента України та відповідає щорічним Національним планам дій з реалізації цієї програми.

    На думку Сергія Северина, лікаря амбулаторії сімейної меди­цини та голови Донець­кої об­ласної асоціації лікарів загальної практики — сімейної медицини, необхідність реформування не ви­кли­кає ніяких сумнівів. Але воно не повинно відбуватися так, як це робиться зараз. На його думку, в жодному разі не можна було створювати такий величезний пілотний проект, спрямувати у нього 8–10 млн громадян України без ретельних прорахунків можливих наслідків. Зараз через помилки втрачаються кадри, можливості, темп експерименту, і коли молодий лікар або пацієнт бачать, наскільки неефективно працює система, це викликає негативну реакцію до всієї ідеї реформування медицини. Як приклад С. Северин навів відсутність у будь-яких нормативних документах визначеного нормативу часу огляду одним лікарем одного пацієнта та результатів досліджень, спрямованих на визначення такого нормативу в реальній ситуації, коли необхідно виконати всі вимоги численних наказів, методичних рекомендацій, стандартів і клінічних протоколів.

    Пілотні регіони не бачать зараз тієї нормативної бази, яка б давала можливість чітко розуміти, що відбувається, та ефективно працювати в нових умовах. Недосконалість нормативної бази, за словами С. Северина, чинить на процес реформування первинної медико-санітарної допомоги в умовах пілотного проекту суттєвий гальмівний вплив.

    Так, до початку пілотного проекту на перепідготовку терапевтів і педіатрів на лікарів загальної практики виділялося 6 міс, що було явно недостатньо. На сьогодні ж цей термін скорочено до 4 міс. На вивчення ЛОР- захворювань виділяється 4 дні, на оволодіння навичками окуліста — 3 дні, на акушерство — 2 тиж. Тому, звичайно, в такій ситуації ніякої сімейної медицини не буде. Він нагадав, що Асоціація сімейної медицини ще 10 років тому зверталася до МОЗ України з проханням зробити диференційований курс, адже дипломованого терапевта немає потреби ще 4 міс навчати терапії, краще цей час використати на вивчення педіатрії. Це було почуто лише у 2012 р. Тому населення, враховуючи можливість вільного вибору лікаря, тепер вибирає для дітей колишнього педіатра, для дорослих — колишнього терапевта, і виходить, що ніякої сімейної медицини немає і (як можна зрозуміти) найближчим часом не буде. Про це свідчить і відсутність тренінгових центрів для оволодіння лікарями загальної практики новими практичними навичками.

    Також доповідач зазначив, що в Україні кожний 4-й лікар не працює з хворим. У структурі МОЗ України існує 63 науково-дослідних установи, які на сьогодні не розробили навіть елементарно хронометраж робочого часу для лікаря чи медичної сестри первинної ланки. Відбувається скорочення посад лікарів, але зростає кількість працівників адміністративного апарату. Так, у Донецькій області створено 72 нових юридичних особи — ЦПМСД. Для цього введено додатково 1,5 тис. посад адміністративно-господарського апарату.

    Дуже багато зауважень виникає також щодо якості наказів.

    Торкнувшись питання підвищення заробітної плати медичним працівникам первинної ланки, С. Северин зазначив, що це міф, який супроводжується постійною медіа-підтримкою. Власне заробітна плата лікарів і медичних сестер сімейної медицини не підвищується, але вводяться надбавки за додатково прикріплене населення та за якісні показники. Проте якщо кількість прикріплених осіб збільшується, то оплата за одну прикріплену особу зменшується від 1,8 до 0,48 грн. А деякі якісні показники, такі як частка охоплення вакцинацією, виконати взагалі неможливо в умовах тривалої відсутності в регіонах вакцин. Крім того, щоб ці надбавки враховувати, кожен лікар має завести 4–5 нових журналів і щомісячно звітувати.

    В Україні немає і не буде прошарку молодих лікарів у первинній ланці. Адже молода людина має їхати в село на зарплату 1600 грн., причому одноразово отримує під’йомні у сумі 6 тис. грн., і далі має пропрацювати у селі 3 роки. В умовах монопрактики цей молодий спеціаліст має працювати приблизно за таким графіком: з 08:00 до 11:00 він працює в амбулаторії, з 11:00 до 17:00 — у нього перерва, і з 17:00 до 20:00 — знову працювати в амбулаторії. Хто реально в нашій країні працюватиме на таких умовах?

    Отже, не все так добре, як це звучить у заявах представників МОЗ України, і суттєвого покращання ситуації годі й очікувати, доки не буде налагоджений постійний і конструктивний діалог між практичною охороною здоров’я, громадськими організаціями, депутатським корпусом і МОЗ України.

    Завершуючи виступ, С. Северин зазначив, що на сьогодні існує також негативна практика, коли не робляться висновки навіть із дуже серйозних прорахунків реформи, тому в такому вигляді результати пілотного проекту ніяк не можна імплементувати на всю Україну. Необхідно провести дуже серйозний аналіз ситуації, що склалася зараз у пілотних регіонах з якнайширшим залученням до його проведення медиків-практиків, які на сьогодні фактично відсторонені від формування стратегії реформування галузі.

    Людмила Станіславенко, голова Вінницької громадської організації «Батьки проти медичної реформи», повідомила, що на сьогодні цією організацією вже зібрано більше 20 тис. підписів мешканців Вінниці, які наполягають на відміні чи призупиненні медичної реформи. За її словами, медична реформа призвела до погіршення медичного обслуговування, зокрема абсолютно знищено педіатричну допомогу, у центральних районних лікарнях іноді відсутні педіатри, які могли б оглянути дитину, яку привозить швидка допомога. На її думку, кошти, які виділяються на модернізацію медичних закладів, використовуються не раціонально, а статистичні звіти не відповідають реальній картині в медичній галузі. Зростає навантаження на лікарів,що призводить до зниження якості медичної допомоги. Тому, якщо медичну реформу не призупинити зараз, то це призведе до катастрофічних наслідків.

    Доріт Нітцан (Dorit Nitzan), Директор Бюро Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) в Україні, зазначила, що ВООЗ підтримує стратегічні завдання щодо реформування охорони здоров’я України, визначені у Програмі економічних реформ на 2010–2014 роки, які запроваджуються МОЗ України під моніторингом Комітету з економічних реформ, який впливає на процес через МОЗ України. У Європейському регіоні ВООЗ процеси зміцнення системи охорони здоров’я пов’язані із затвердженою нещодавно стратегією «Здоров’я-2020», виконання положень якої взяли на себе усі країни — члени Європейського регіону. Водночас і ЄС, і ВООЗ визнають необхідність активного підходу до надання допомоги країнам — членам Європейського регіону саме в галузі охорони здоров’я, щоб громадяни цих країн отримали можливість вести активний спосіб життя. Тому стратегії «Європа-2020» і «Здоров’я-2020» будуть доповнювати одна одну і це допоможе країнам — членам Європейського регіону правильно використовувати відповідні настанови. Безперервність надання послуг на всіх лініях незалежно від їх виду і того, де знаходиться людина, є одним із основ­них принципів реформи у країнах ЄС, і це один із принципів програми економічних реформ Президента України.

    Тому ВООЗ хотіла би бачити, щоби громадяни країн — членів Європейського регіону мали можливість отримувати комплексні послуги в одному місці. Такі послуги, як охорона здоров’я, пропагування здорового способу життя, профілактика захворювань, діагностика, лікування, довготривала допомога, реабілітація, паліативна допомога, мають бути надані безперешкодно через одні й ті ж існуючі структури або системи, такі як охорона громадського здоров’я, первинна і вторинна ланки, громадські організації та громади, через організацію допомоги вдома, соціальну допомогу або через фельдшерсько-акушерські пункти чи мережу аптек. При цьому фокус має бути зроблено на належність допомоги, на правильному місці її надання, на принципах концентрації допомоги на конкретній людині, навколо її потреб, а не на окремому захворюванні. Система має турбуватися про людину ще до того, як вона захворіє.

    Д. Нітцан підкреслила, що ВООЗ зараз бачить прагнення України знайти стратегію та визначити правильний напрямок розвит­ку, та запевнила, що ВООЗ і надалі надаватиме підтримку МОЗ України у намаганнях проводити системну реформу.

    Успіхи реформи, на думку Д. Нітцан, тісно пов’язані з розробкою і застосуванням інструментів для використання доказової бази. Тому модернізація і впровадження ефективної інформаційної системи галузі охорони здоров’я відіграє важливу роль.

    Володимир Павлов, заступник голови Дніпропетровської обласної ради, зазначив, що починаючи пілотний проект на Дніпропетровщині, влада зіткнулася з такою самою полярною позицією людей. І було знайдено вихід, яким цей регіон вважає за доцільне поділитися. Усі громадські організації, які активно цікавляться реформою, запрошуються до участі у круглих столах, які проводяться регулярно. Всі проблеми та зауваження, які озвучуються під час проведення круглих столів, приймаються до вирішення. Крім того, місцевою владою орендовано автобус, на якому її представники об’їхали всі амбулаторії (а їх 73) і на місцях вислухали зауваження і пропозиції людей, представників громадських організацій та відділів організації охорони здоров’я. Було багато зауважень, тому виділено великий ресурс на усунення всіх недоліків. При цьому максимально намагалися розмежувати потоки пацієнтів, для дітей виділяли спеціальні дні здорової дитини, коли хворі взагалі не приймалися поліклінікою. Сімейні лікарі запровадили окремі години прийому для дітей і дорослих.

    Також усіх дітей було закріплено за тими сімейними лікарями, які в основі мають педіатричну спеціальність. Завершуючи виступ, В. Павлов наголосив, що ніколи раніше на первинну ланку та екстрену медичну допомогу не витрачалося такого потужного матеріального ресурсу.

    Катерина Руських, представник Центру соціально-­економічних досліджень «Case Україна», зазначила, що досвід країн Центральної та Східної Європи свідчить про те, що від підвищення пріоритету і ролі первинної медичної допомоги нікуди не дітися. Це обов’язкова складова реформи в інших, навіть добре розвинених країнах, таких як США і Фінляндія. Країни Центральної та Східної Європи почали підвищувати пріоритет первинного рівня ще у 90-ті роки ХХ ст., а підготовчий етап проходив ще у 1980-ті. Первинний рівень може виглядати абсолютно по-різному. Там можуть бути лише сімейні лікарі або залишені терапевт і педіатр, може бути приватна практика з одним сімейним лікарем, може бути групова практика, яка де в чому схожа на поліклініку, в якій працює група сімейних лікарів і, можливо, декілька вузькопрофільних спеціалістів. Тобто робота первинної ланки може бути по-різному організована, але її роль у загальній системі охорони здоров’я має бути підвищена. Такі пріоритети ставлять усі країни. Досвід країн Центральної та Східної Європи свідчить про те, що реформа охорони здоров’я, на жаль, не є такою простою, як хотілося б. Вона складна і довготривала, наштовхується на купу перепон. Більшість країн визнають, що не вдалося досягнути бажаної переорієнтації медичної допомоги на первинний рівень. Причин цьому багато, і одна з них — відсутність довіри до сімейного лікаря. Це сталося, тому що, як і в Україні, в багатьох країнах сімейні лікарі перенавчалися на короткотривалих курсах, теж була недостатня інформаційна кампанія, має місце низький престиж сімейного лікаря, недостатня можливість для подальшого навчання тощо. Іноді не вистачало ресурсів для достатньої модернізації медичних закладів первинної ланки, лікарі не мотивовані фінансово, щоб розширювати перелік надаваних послуг. Система оплати праці сімейного лікаря зазвичай залежить від кількості обслуговуваних ним пацієнтів та якісних показників, але вона все одно відстає від зарплати вузького спеціаліста. Ще одна нагальна проблема усіх країн — координація роботи між первинною і вторинною ланкою.

    Узагальнюючи досвід, можна сказати, що впродовж 20 років реформ процес відбувається повільно, але ніхто не відмовляється від реформування, воно у пріоритеті більшості країн Європи. А запорукою успіху має бути спільне лідерство у реформуванні різних структур. Успіх досягається також при інформуванні громадськості, роботі з громадськістю, коли чітко ставляться завдання і проводиться моніторинг, наскільки успішно їх виконано.

    Павло Ковтонюк, головний ре­дактор журналу «PRO Менеджмент в охороні здоров’я», у своєму виступі «Реформа з погляду менеджменту» зазначив, що менеджмент — це просто переклад слова «управління», і ніякого окремого менеджменту для комерційних організацій, бізнесу чи для проведення реформи немає. Менеджмент має давати відповідь на одне єдине питання: скільки приносить кожна витрачена гривня для споживача у системі, яка може бути державною, приватною чи благодійною організацією. Там, де вона приносить більше користі своєму споживачеві, там і є кращий менеджмент. Зосередимося на ідеях. У світі менеджменту те, що називається реформою, прийнято називати іншим словом — «трансформація». Трансформація — це перетворення однієї системи на іншу, причому, незважаючи на те що інша система є наступницею попередньої, вона обов’язково має якісно відрізнятися від неї. Вона вже не є вдосконаленою попередньою системою, а стає зовсім іншою сутністю. Говорячи про трансформацію у менеджменті, враховують три поняття: візії, місії та стратегії. Візія — це бачення якогось кращого майбутнього, генеральна ідея розвитку, великий намір, який має втілитися за допомогою перетворень. Який намір реформи охорони здоров’я в Україні — сказати важко. На сьогодні не можна сформулювати ідею, яка поведе лікарів, пацієнтів і самих реформаторів у світле майбутнє і буде давати їм енергію терпіти всі поточні труднощі. Місія — це розуміння, на якого споживача буде орієнтуватися система. У менеджменті прийнято вважати, що якщо ви надаєте все для всіх, то ваша організація скоро розориться. Будь-яка система має певного споживача, на якого вона опирається, і якому особливо призначений той продукт, який ця система виробляє. В українській реформі прийнято дуже часто вживати слово «населення». На думку П. Ковтонюка, термін «населення» у ХХІ ст. у значенні «споживач» вживати не можна. Це було можливо за часів Семашка. Тому, очевидно, поняття «споживач результатів медичної реформи» необхідно звузити. Можливо, настав час визнати, що існуюча модель медичного обслуговування — це система соціальної допомоги пенсіонерам у вигляді медицини. А більш чітко визнавши цього нинішнього споживача, буде легше реформувати систему в цілому. Стратегія — це те, як реформа буде втілюватися в умовах реального життя, і для цього потрібні чіткі цілі і чіткі індикатори виконання цих цілей. На думку доповідача, ті індикатори, які є у програмі економічних реформ Президента, не дають чіткого розуміння, як вимірювати прогрес і досягнення реформ. А якщо результати не можна виміряти, ми ніколи не зможемо сказати, наскільки успішною чи неуспішною є реформа.

    Про жваву професійну дискусію, яка розгорнулася під час обговорення наведених доповідей, а також про висновки, які вдалося зробити за підсумком проекту «Реформа охорони здоров’я в Україні: міфи та реалії», читайте у наступній публікації на шпальтах нашого видання.

    Олександр Устінов, 
    фото Сергія Бека

    Поділитися:
Powered by

Activemedia
© 2020
Інститут
економічних досліджень
та політичних консультацій
адреса:
Рейтарська 8/5-А,
01054 Київ, Україна
тел.:
+ 38 044 278-63-42
+ 38 044 278-63-60
факс:
e-mail:
+ 38 044 278-63-36
institute@ier.kyiv.ua
Використання матеріалів сайту дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на www.ier.com.ua