Ключові положення:

• Транзит. Сторони повинні здійснювати всі можливі заходи для полегшення здійснення транзиту енергоносіїв на або із своєї території, базуючись на недискримінаційному принципі свободи транзиту (незалежно від країни походження товару, прав власності, точок входу/виходу і т.д.), закріпленому в частинах 2,4 та 5 статті V ГАТТ 1994 та статтях 7.1 та 7.3 Договору Енергетичної Хартії. При цьому тарифне та будь-яке інше регулювання, що стосується здійснення транзиту має бути обґрунтоване відповідно до умов здійснення такого транзиту та повинне бути не менш сприятливим, ніж по відношенню до будь-якої третьої сторони або до умов транзиту на власній території.[1]
• Транспортування і розподілення. По відношенню до транспортування і розподілення електроенергії і природного газу, зокрема, що стосується питання доступу третьої сторони до відповідної інфраструктури, сторони повинні адаптувати відповідне регулювання до вимог Директив 2-го та 3-го Енергетичних Пакетів ЄС, які Україна зобов’язалася імплементувати до національного законодавства як член Енергетичного Співтовариства, включаючи Директиви стосовно реформування внутрішніх ринку газу та електроенергії та умов доступу третіх сторін до передавальної інфраструктури (Додаток XXVII УА та Договір про заснування Енергетичного Співтовариства від 2005 року).
• Інфраструктурне співробітництво. Сторони повинні намагатися полегшити взаємне використання газотранспортної системи та газових сховищ і підтримувати режим консультацій (координації зусиль), за можливості, щодо розвитку відповідної інфраструктури, питань торгівлі природним газом, стабільності та безпеки постачання. З огляду на подальшу інтеграцію ринків енергоносіїв, кожна Сторона повинна приймати до уваги розвиток енергетичних потужностей і передавальних мереж іншої Сторони при розробці програмних документів, що стосуються сценаріїв розвитку попиту і пропозиції, інтерконнекторів, енергетичних стратегій та планів розвитку інфраструктури.

Оцінка можливих наслідків:

Для бізнесу (компаній). Запровадження принципу свободи транзиту енергоносіїв та вільного доступу третіх сторін до енергетичної інфраструктури як в Україні, так і в країнах-членах ЄС буде вимагати реформування внутрішніх енергетичних ринків, відповідно до вимог Енергетичних Пакетів ЄС, оскільки для практичної реалізації цього принципу компанії-оператори передавальної інфраструктури (TSO – transmission system operators) повинні бути юридично та організаційно відокремлені від компаній, що займаються видобуванням (генерацією) та транспортуванням газу (електроенергії). Лише у такому випадку можна забезпечити принцип рівного відношення до усіх сторін, які можуть виявити бажання отримати доступ до енергетичної інфраструктури України, і навпаки.

З точки зору інвестицій в модернізацію газотранспортної системи (ГТС) України, дотримання такого принципу ставить під питання створення будь-яких консорціумів із управління ГТС з метою залучення інвестицій, оскільки вони за замовчуванням будуть ставити у нерівні умови будь-яку іншу сторону, яка не є учасником такого консорціуму. В цілому, дані норми Енергетичних Пакетів ЄС, хоч і беззаперечно будуть сприяти зростанню конкуренції на ринку транзиту енергоносіїв, поставлять компанії-транзитери у досить складне становище з точки зору здійснення інвестицій в передавальну інфраструктуру, оскільки вони є значними, довгостроковими і досить сильно залежать від рішень компаній-постачальників щодо майбутніх обсягів транзиту.

Для домогосподарств. Полегшення доступу третіх сторін до інфраструктури із транспортування і розподілення енергоносіїв має полегшити вихід на ринок нових компаній-постачальників і зростання конкуренції за кінцевого споживача, включаючи сектор домогосподарств, і встановлення адекватної ціни на енергоносії, виходячи із співвідношення попиту і пропозиції. Також, координація зусиль по інфраструктурному співробітництву буде мати наслідком зростання інвестицій та збільшення безпеки постачань з точки зору кінцевого споживача.

Для державного сектору. З точки зору державної політики, координація зусиль щодо розвитку енергетичної інфраструктури є однією із найголовніших передумов взаємної інтеграції енергетичних ринків ЄС та України, оскільки дозволить здійснювати довгострокове планування потужностей постачання (генерації) і передавальних мереж, виходячи із взаємних інтересів обох сторін та уніфікувати правила доступу третіх сторін до такої інфраструктури та торгівельні режими. Це має значно спрости рух енергоносіїв на ринки та уникнути зайвих витрат на розвиток необхідної інфраструктури. Критично важливим така співпраця є з точки зору забезпечення безпеки постачання енергоносіїв, оскільки скоординований розвиток передавальних мереж-інтерконнекторів між Україною та країнами-членами ЄС дозволить здійснювати безперебійне постачання в умовах будь-яких кризових ситуацій (наприклад, газовий конфлікт України та Росії на початку 2009 року) та полегшить торгівлю енергоносіями.

[1] При цьому продукти, що є об’єктом транзиту, умови транзиту та транзитні маршрути мають бути подібними.