Ключові положення:

• Ціни на газ та електроенергію для промислових споживачів мають визначатися виключно на ринкових засадах (на основі попиту і пропозиції).
• У якості виключення із правила ринкової торгівлі енергоносіями, держава може встановлювати зобов’язання для компаній, що є суб’єктами т. зв. «загального економічного інтересу»[1], постачати газ та електроенергію за регульованими цінами. При цьому, дане зобов’язання має бути чітко та прозоро визначеним, підконтрольним, застосовуватись у пропорційний та недискримінаційний спосіб, і мати кінцевий строк застосування. Також, застосування цього зобов’язання не має закривати доступ на ринок для інших компаній.
• У випадку застосування регульованих цін на газ та електроенергію на внутрішньому ринку держава повинна гарантувати, що методологія розрахунку регульованої ціни буде оприлюднена перед введенням такою ціни в дію, а не навпаки.
• З метою гарантування ефективної конкуренції та ефективного функціонування ринку, регуляторна агенція (далі – регулятор), на яку покладені функції встановлення регульованих тарифів, повинна бути юридично та функціонально незалежною від будь-якого державного органу чи приватної юридичної особи і мати достатні для цього повноваження. Рішення і процедури, що застосовуються регулятором, повинні бути неупередженими по відношенню до всіх учасників ринку. 

Оцінка можливих наслідків:

Для бізнесу (компаній). Імплементація даних норм до національного законодавства буде вимагати від України здійснення докорінного реформування ринків природнього газу та електроенергії на основі моделі, що запроваджується сьогодні в ЄС (в рамках 2-го та 3-го Енергетичних пакетів законодавства). Очевидно, що застосування принципу ринкового ціноутворення буде неможливим без юридичного та організаційного розділення вертикально-інтегрованих монополій на ринках газу та електроенергії, які сьогодні домінують на відповідних ринках в Україні, в сегментах видобування (генерації), транзиту і постачання.

Зміна моделі організації ринку створить реальні можливості для виходу на національний енергетичний ринок нових гравців, зокрема в сегменті видобування (генерації електроенергії) і постачання природного газу і електроенергії. Зокрема, це стане можливим, оскільки нові компанії зможуть отримати доступ до транзитної та передавальної інфраструктури (який до того блокувався вертикально-інтегрованими монополіями), що необхідний для фізичного руху товару (енергоносія) від постачальника до кінцевого споживача. На вертикально-інтегровані монополії може очікувати достатньо болісний процес реструктуризації і втрата державної фінансової підтримки.  Великі промислові споживачі енергоносіїв повинні виграти від запровадження ринкового ціноутворення, оскільки запровадження ринкового ціноутворення та ліквідація монополій унеможливить існування чинної системи кросс-субсидування, за якої газ та електроенергія для домогосподарств постачається за регульованими тарифами, які є значно нижчими за витрати на їх виробництво (імпорт) та транспортування, тоді як промислові споживачі та бюджетні установи сплачують повну вартість енергоносіїв. Запровадження ринкових принципів ціноутворення має змінити ситуацію на прямо протилежну: за наявності конкуренції домогосподарства будуть сплачувати максимальну ціну за газ/електроенергію, тоді як великі промислові споживачі зможуть отримати певні знижки від постачальників за рахунок відносно великих обсягів закупівлі та нижчих витрат на транспортування.

Для домогосподарств. Перехід на ринкову модель ціноутворення на енергоносії неминуче призведе до зростання цін на природний газ, електроенергію та теплову енергію для домогосподарств, оскільки чинні регульовані тарифи є нижчими за повну собівартість їх продажу з політичних мотивів. Враховуючи достатньо високий розрив між чинними тарифами та цінами, які може запропонувати конкурентний ринок, та низький рівень доходів домогосподарств, таке зростання неминуче призведе до зниження їх добробуту, особливо на першому, короткостроковому, етапі реформування. Очевидно, що цей процес має відбуватися одночасно із системою соціального захисту, яка допоможе дещо пом’якшити ці ефекти для вразливих категорій домогосподарств. Проте, на довгостроковому горизонті, така реформа має створити суттєві стимули для економії споживання енергії домогосподарствами (які сьогодні споживають стільки ж енергії, скільки вся національна промисловість), оскільки зробить окупними енергоощадні технології. Це дозволить вирівняти вартість комунальних рахунків до більш прийнятного рівня за рахунок скорочення споживання. Поява реальної конкуренції між компаніями-постачальниками в цьому сегменті дозволить попередити подальше раптове зростання цін на енергоносії для домогосподарств.   

Для державного сектору. Запровадження ринкової моделі ціноутворення буде потребувати від держави створення нового законодавства, гармонізованого із відповідними директивами ЄС, та повноцінної їх імплементації, яка буде полягати в усуненні бар’єрів для появи конкурентного середовища на енергетичному ринку. В першу чергу, таке середовище буде критично залежати від зміни статусу та моделі роботи нинішнього регулятора на енергетичному ринку – Національної Комісії, що здійснює регулювання у сфері енергетики. Очевидно, що для забезпечення недискримінаційного та прозорого встановлення тарифів на газ та електроенергію регулятор повинен отримати реальну незалежність від уряду[2] та розраховувати тарифи, виходячи виключно із потреб розвитку енергетичної інфраструктури. Також, як вже зазначалося вище, держава має подбати про зміну системи соціального захисту домогосподарств, яка має стати більш адресною, прозорою і ефективною з точки зору витрачання бюджетних коштів. Також важливим наслідком нової системи ціноутворення має стати суттєве зниження прямих субсидій із Державного бюджету на підтримку низьких цін на енергоносії для домогосподарств (за нашими підрахунками, лише для ринку газу це дозволить економити бюджетні кошти біля 4 млрд дол. США щорічно, які можна буде направити на фінансування програм з енергоефективності та реформування системи соціальної допомоги).[3] З точки зору макроекономіки, скорочення обсягів споживання енергоносіїв призведе до відповідного зниження їх імпорту (який сьогодні становить близько 32% від загального імпорту), покращення торгівельного балансу та зниження девальваційного тиску на національну валюту.

[1] Згідно із визначенням ст. 106 Угоди про функціонування ЄС, а саме компанії, які надають послуги загального економічного інтересу та/або мають характер монополії (за доходами).

[2] Тут мається на увазі, що на встановлення тарифів не має чинитися тиск з боку соціальної політики уряду, яка сьогодні призводить до встановлення занижених цін на газ, тепло та електроенергію для домогосподарств за рахунок хронічного браку інвестицій в інфраструктуру та прямих дотацій енергетичним компаніям з Державного бюджету. У випадку недискримінаційного встановлення тарифів уряд буде змушений шукати інші моделі підтримки вразливих категорій домогосподарств, не вимиваючи при цьому кошти енергокомпаній.

[3] Аналітична записка ІЕД/НКГ №PB/02/2012 «Соціально-економічні наслідки підвищення тарифів на газ»