Зміст домовленості:

• Країна-імпортер має визнавати статус здоров’я тварин країни-експортера для цілей торгівлі відповідно до доказів останньої, що мають базуватись на міжнародних стандартах (Кодексах МЕБ тощо). Але якщо Сторона вважає, що її територія, регіон, галузь або підгалузь мають спеціальний статус по відношенню до окремої хвороби або інфекції тварини та пов’язаних з цим ризиків, вона може вимагати визнання цього статусу.
• Країна-імпортер може вимагати гарантій щодо безпеки живих тварин та продуктів тваринного походження, які відповідають статусам Сторін відповідно до УА. Це не має спричиняти обмежень у торгівлі, якщо Сторони визнають відповідні статуси та не звертаються офіційно за консультаціями або перевірками. Ці самі правила діють у відношенні шкідників. 
• Сторони мають визнавати регіоналізацію/зонування, зони, вільні від шкідників  та охоронні зони відповідно до правил і стандартів міжнародних організацій та Директив ЄС.
• Країна-експортер, яка прагне визнання її рішення регіоналізації, має надати всю необхідну для цього інформацію країні-імпортеру. Якщо країна-імпортер явно не започатковує процедуру запиту додаткової інформації, консультацій або перевірок впродовж 15 робочих днів з моменту отримання нотифікації, то вважається, що вона приймає повідомлене їй рішення регіоналізації. Перевірки, у випадку їх проведення, мають проводитись впродовж 25 робочих днів та відповідати процедурі перевірок, що закріплена в Угоді.   
• Якщо Сторона потребує визнання своєї території як зони, вільної від шкідників, вона надсилає повідомлення, надає обґрунтування та іншу інформацію, якщо вимагається, та у разі відсутності чітких заперечень впродовж 3 місяців іншою Стороною, рішення щодо регіоналізації вважається прийнятим.
• Також Сторони зобов’язуються проводити подальші обговорення з метою втілення на практиці принципу роздробленості.[1]

Оцінка можливих наслідків:

Для бізнесу (компаній). Визнання статусів здоров’я тварин та спеціальних територій може позитивно вплинути на українських виробників галузі тваринництва. Однак для отримання цього позитивного впливу потрібно дотримуватись міжнародних правил.

Наприклад, для дотримання принципу роздробленості має бути складено план біозахисту(biosecurityplan), в якому описуються партнерські відносини між відповідним представником чи представниками бізнесу та ветеринарною службою, а також їхні обов’язки по відношенню до один одного. Цей план має також містити інформацію щодо щоденної практики ведення тваринництва в якості чітких доказів того, що проводилися спостереження та ідентифікація живих тварин, а також працює система забезпечення простежуваності (traceabilitysystem), а управлінські практики є задовільними для відповідності визначенню роздробленості.

На додаток до інформації про контроль руху тварин, план повинен включати в себе дані обліку стад, джерела кормів, результати проведення спостережень, записи щодо народження і смерті тварин, а також журнал відвідувачів, історію захворюваності й смертності, дані щодо медикаментів, щеплень, документацію щодо навчання відповідного персоналу та будь-яких інших критеріїв, необхідних для оцінки зниження ризиків (інформація може відрізнятись в залежності від видів тварин та їхніх (потенційних) хвороб). У плані біозахисту має також бути описано, як відповідні заходи будуть контролюватись та переглядатись, щоб ризики коригувались та переоцінювались на регулярній основі, а заходи підлаштовувались відповідно до ризиків.

Стосовно управління роздробленістю, ветеринарна служба має отримати від компанії окрім плану біозахисту, задокументовані дані щодо фізичних або просторових чинників, які впливають на стан біозахисту (серед них, наприклад, епідеміологічний стан територій (боєнь, ринків, виставок чи змагань тварин, зоопарків, млинів, заводів тощо) та інфраструктури (наприклад, пунктів пропуску і дезінфекції транспортних засобів і робітників, постачання води та повітря тощо). Також документація має включати раціони харчування, лабораторні дослідження тощо.

Навіть не вдаючись до більших деталей, варто зауважити, що в Україні лише дуже обмежена кількість підприємств зможе дотриматись цих критеріїв. Це будуть лише сучасні ферми і підприємства, які у своїй більшості входять до складу великих вертикально-інтегрованих компаній (агрохолдингів). Тому найбільш ймовірно, що в короткостроковій перспективі українські компанії будуть програвати компаніям ЄС в отриманні переваг від втілення на практиці принципу роздробленості.

Для домогосподарств (споживачів). Домогосподарства-виробники тваринницької продукції в Україні не зможуть приймати участі у створенні зон із спеціальними умовами тощо у зв’язку із складністю виконання вимог. Домогосподарства-споживачі будуть мати змогу отримати якіснішу продукцію.

Для державного сектору. Велика роль у створенні та підтримці спеціальних зон належить ветеринарним службам (зокрема, Державній ветеринарній та фіто-санітарній службі України). Для отримання Україною переваг від цієї статті, має бути налагоджена співпраця між бізнесом та державними органами влади, як вимагається.

Крім цього, державні органи влади можуть захистити українських виробників від ввезення до України продукції ЄС із спеціальних зон шляхом активної участі в офіційних запитах додаткової інформації, консультацій та перевірок (швидкої реакції на надіслані нотифікації).

Стосовно регіоналізації, ефективність державних заходів контролю та епідеміологічного нагляду є важливими чинниками у визначенні спеціальних зон (регіонів). Практичним наслідком є те, що країна-імпортер не має відмовляти в доступі до її ринків товарів з таких зон, навіть якщо хвороба домінує в інших місцях країни-експортера. Подібно до дотримання принципу еквівалентності, тягар регіоналізації несе країна-експортер, яка має довести статус регіону вільного від хвороб та зобов'язана надати доступ країні-імпортеру для подальшого розслідування (якщо таке вимагається).[2]

[1]Під роздробленістю мається на увазі розділення підвидів тварин, враховуючи різний стан їхнього здоров’я для контролю захворювань та/або цілей міжнародної торгівлі. Контроль здійснюється ветеринарними службами. Основна різниця між термінами зонування та роздробленості полягає в тому, що зонування відбувається за географічною ознакою, а роздробленість відповідно до практик ведення тваринницького господарства, враховуючи біобезпеку (відповідно до Санітарного Кодексу МЕБ)

[2]http://www.wto.org/english/tratop_e/sps_e/sps_agreement_cbt_e/c2s10p1_e.htm